Так було віддавна: щовесни вінок з білого вишневого цвіту оперізував садибу, а при землі аж до тину виблискували молоденькі листочки полуниць, подекуди вже й з квіточками, що піднімали свої пишні голівки. А ближче до будинку, як і зараз, зеленіли кущі смородини, тягнулися до сонця молоді деревцята. Не садиба, а казка. Саме тут в сім’ї невтомних трудівників народилася й виросла, переймаючи від батьків працелюбство, людяність, прислухаючись до їх мудрих порад, наймолодша з дітей - Світлана. Для двох старших братиків - Володі й Петі, як і для батьків, дівчинка стала улюбленицею. За цю любов у дорослому житті Світлана Іванівна платила і платить рідним взаємною турботою про них, про їх долі.
Вона мріяла стати вчителькою і була по-справжньому щаслива, коли вступила на філфак Житомирського педінституту.
Трудовий шлях розпочала Світлана Іванівна у Яроповицькій школі, звідти згодом перейшла на роботу в райком комсомолу. Зараз вона згадує, що саме там вчилася приймати відповідальні рішення, проводити організаційні, масові заходи і на виробництві, і в освітніх закладах, координувати культурне і спортивне життя молоді, займатися її політосвітою тощо. Там пройшло становлення С. І. Сословської як організатора, за це вона вдячна своїм колишнім колегам по комсомолу, з якими традиційно щороку спілкується, а також зустрічається в День народження комсомолу. Це колишні секретарі та відповідальні працівники Андрушівського райкому комсомолу - Микола Галич, Юрій Олексюк, Святослав Михайловський, Юрій Пастовенський - тепер мудрі й досвідчені керівники районного та обласного рівнів. Потім була партійна робота, пізніше працювала методистом у районному відділі освіти. Уже набутий досвід допомагав їй побачити й узагальнити, запропонувати для пропаганди і вивчення не лише в районі, а й області творчі здобутки кращих філологів району. Як набуток - випущені під її редагуванням методичні посібники досі слугують молодим педагогам. Вартий уваги зібраний і підготовлений Світланою Іванівною буклет про письменників і поетів андрушівської землі. Як методист вона вміла підтримати зерна нового у роботі молодих вчителів, оцінити надбання досвідчених. Все це знадобилося С. І. Сословській, коли минулого року очолила відділ освіти райдержадміністрації. В роботі для неї - нічого нового, тільки багато проблем, які вже почали вирішувати. Так, в першому семестрі 2010-2011 навчального року за сприяння начальника управління освіти та науки облдержадміністрації, депутата обласної ради О. В. Пастовенського було значно поліпшено матеріально-технічну базу шкіл, гімназій, дошкільних дитячих закладів. Придбано шкільних меблів на 100 тис. грн., кухонного обладнання для шкільних їдалень на 50 тис. грн., технічних засобів навчання, спортивного та м’якого інвентарю на загальну суму 24 тис. грн. За підтримки голови районної державної адміністрації Б. В. Мазура торік немало зроблено по зміцненню матеріальної бази навчальних закладів - замінено 70 дерев’яних вікон на металопластикові в Івницькій, Степківській, Павелківській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Завершено реконструкцію даху, замінено дерев’яні вікна на металопластикові у Глинівецькій загальноосвітній школі. Придбано третій автобус для підвезення учнів до школи. І це далеко не весь перелік добрих справ, які вдалося зробити за останній час. Щороку проходять районні, обласні та всеукраїнські предметні олімпіади, де наші учні виборюють призові місця. Так, в поточному навчальному році серед школярів району таких призерів було 140. В цьому - наполеглива праця вчителів, які й самі постійно вдосконалюють свою майстерність: проходять курсову перепідготовку, атестацію. В районі працює 547 вчителів з вищою освітою; з них 162 - відмінники освіти України, 211 педагогів мають вищу категорію,154 - першу. У жовтні минулого року вчителька історії Бровківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Закусило Л. О. була нагороджена Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, яку в Києві в палаці «Україна» їй вручив М. Я. Азаров. Світлана Івнанівна, як керівник, вимоглива до себе і до підлеглих. У кожному директорові хоче бачити насамперед організатора, який щиро вболіває за життя школи і знаходить можливості для вирішення проблем - великих і малих. Підлеглих, особливо молодь, навчає в доручену роботу вкладати душу. З нею, як і колись, при нагоді стараються поспілкуватися колеги-філологи, ветерани-новатори, такі, як Петрук Н. А., Хоменко М. І., Арцюх Г. М., Півень М. В. та інші. На фоні області район наш має непогані показники в організації дошкільної освіти. Всіма формами дошкільного виховання охоплено 70 % дітей. П’ятирічки відвідують дитячі садочки стовідсотково. На даний час завершується реконструкція та капітальний ремонт у ДНЗ сіл Іванків та Городківка. На зібраннях сільських голів, на сесіях місцевих рад начальник відділу освіти С. І. Сословська аргументовано і наполегливо пропонує шляхи вирішення освітянських проблем сьогодні, щоб не було пізно завтра. Її чують, сприймають, з її думкою рахуються. За добросовісну працю, високу педагогічну майстерність С. І. Сословська нагороджена медаллю "За трудову відзнаку”, має звання "Відмінник освіти України, нагороджена Почесними грамотами управління освіти і науки облдержадміністрації, грамотами райдержадміністрації. Якось при зустрічі ми розговорились із Світланою Іванівною про спільне для нас обох - школу. Вона ж мені - про наболіле, про те, що середня наповнюваність класів у нас значно нижча загальнодержавної. Є школи, де в середніх класах навчається 5-7 учнів. Освітянська реформа не обмине нас, у ній є багато позитивів. Понад двадцять років С. І. Сословська - член президії районної жіночої ради. Активістки не лише проводять офіційні засідання, а й займаються практичними справами. Так, в минулому році збирали продукти харчування для дитячого відділення центральної районної лікарні, щороку прибирають братську могилу розстріляних фашистами єврейських родин. Впродож кількох років проводиться конкурс «Жінка року», де вшановується праця, талант і благородство наших берегинь. А ще Світлана Іванівна - заступник голови районної організації Партії регіонів. Зрозуміло, громадська робота вимагає немало часу, а тому й у вихідні доводиться працювати, в якійсь мірі обділяючи увагою сім’ю. В родині до неї - дружини, матері і бабусі, ставляться із розумінням і повагою. Чоловік Василь Михайлович працює директором Андрушівського професійного ліцею. Син разом із сім’єю живе в Києві, працює начальником відділу одного з провідних банків столиці. Завжди чекає в гості улюблену бабусю внук. Ми знайомі понад три десятиліття, сусіди. Я добре знаю цю жінку насамперед як гарну господиню, мудру порадницю. Ніколи не бачила у її очах розпачу й безнадії. «Звідки цей оптимізм?» - запитую в Світлани Іванівни.
- Скільки себе пам’ятаю, перша опора - моя рідня. Потім - добрі, щирі друзі. А в житті було все: і гіркі хвилини втрат, і зневіра… Вчилася на власних і чужих помилках. Щиро вдячна всім, хто мене підтримував і підтримує, хто вірить в мене.