Проіснували колективні господарства мало не вісім десятиліть: в 90-х роках вже у незалежній українській державі в результаті так званих реформ в агропромисловому комплексі вони були просто ліквідовані. Напевно, серед різноманітних тем саме про колективізацію, колгоспи і радгоспи та їх керівників чи не найбільше було написано різних статей, рефератів, доповідей, дисертацій, а останнім часом - чомусь тільки з негативного боку. Отож я хотів би висловити і свою думку стосовно цих питань. Перш за все слід відзначити, що виробництво продуктів харчування та нужденне життя найбільш масової категорії населення - селянства, у всі часи турбували всесвітньо відомих мислителів, науковців, політичних і державних діячів. І багато із них одним із шляхів вирішення цих проблем вважали заміну приватної власності на суспільну, ту чи іншу форму усуспільнення землі і праці, формування колективних господарств. Саме цю ідею колективізації сільського господарства і взяла на озброєння, відобразила в своїх програмних документах партія більшовиків. А з перемогою Жовтневої революції, встановленням радянської влади і утворенням Радянського Союзу це стало не просто партійною програмою, а одним із визначальних передумов соціалістичних перетворень в Країні Рад. З приводу цього відбувся ХУ з’їзд партії, що увійшов в історію як з’їзд колективізації сільського господарства, десятки різних постанов прийняли інші вищі партійні органи. Чим же обумовлювалася колективізація на селі? По-перше, політичним завданням. Воно втілювалося в усуспільненні землі та інших засобів виробництва і об’єднанні дрібних одноосібних селянських господарств у великі сільськогосподарські колективи соціалістичного характеру. Та головне, що при цьому усувалися умови відродження буржуазно-капіталістичних прошарків на селі. Цим самим більшовицька, а потім Комуністична партія забезпечувала на селі повновладне життя і діяльність лише трудового селянського люду та сільської трудової інтелігенції. По-друге, намаганням усунути джерела контрреволюційних і терористичних актів в особі заможних селян, так званих куркулів, і ліквідації їх як ворожого класу. Ніхто не заперечить, що саме такі елементи виступали проти радянської влади, особливо проти колективізації, та активно підтримували або були безпосередніми ініціаторами контрреволюційних заколотів і антирадянських виступів. А яка влада могла терпіти такі ворожі прояви? По-третє, колективізація сільського господарства була тісно пов’язана з індустріалізацією, що здійснювалася в країні. Передбачалося, що крупне сільськогосподарське виробництво забезпечить значно ефективніше використання землі та інших засобів виробництва, різке збільшення врожаю зерна та іншої продукції, а, відповідно, і їх експорт для одержання додаткових і вкрай необхідних коштів на придбання технічних засобів, будівництва промислових об’єктів. Воно ж дозволяло безперебійне забезпечення продуктами харчування міст та новозбудованих крупних промислових центрів. Тільки великі господарства шляхом вирощування технічних культур на значних площах могли забезпечувати сировиною переробні підприємства. В результаті колективізації підвищувалась продуктивність праці селян, значна частина їх вивільнялася для роботи в промисловості та інших галузях. В свою чергу в країні будувались заводи з переробки сільгосппродукції, виробництва тракторів та сільськогосподарських машин, які поставлялися у великі господарства і більш ефективно ними використовувалися. До речі, особливу роль в цій справі відіграли машино-тракторні станції - МТС.

 

м. Житомир.