Школярі часто відвідують партизанську землянку, яка знаходиться в городківскому лісі. Стало доброю традицією в День партизанської слави низько схилити голови перед світлою пам’яттю тих, хто зупинив фашистську навалу ціною власного життя. Діти переймаються гордістю за підпільників Андрушівщини, які своєю хоробрістю й героїзмом, відвагою та безмежною любов’ю до рідної землі довели, що Україна ніколи не скориться загарбникам. Біля землянки не треба багато слів: зрима пам’ятка часів Великої Вітчизняної війни хвилює кожного відвідувача, торкаючись найтонших струн людської душі, налаштовуючи їх на усвідомлення подвигу. ...Осінній ліс зустрів учнів та вчителів прохолодною вологістю, цілющим повітрям і тишею. Біля землянки діти прибрали сміття, вирубали і винесли молоді кущі, поклали живі квіти до меморіального знаку. На урочистій лінійці до учнів звернулася директор школи Т. М. Маковецька, яка наголосила, що відзначення Дня партизанської слави є державним визнанням внеску народних месників у велику Перемогу над фашизмом. Завдяки їх безстрашній, непримиренній боротьбі окупована земля України стала для німецьких фашистів караючою. У пам’яті учнів закарбовується розповідь Тамари Михайлівни про діяльність на території Андрушівського району партизанської диверсійної групи, командиром якої був двадцятиоднорічний І. Богорад, комісаром - вісімнадцятирічний А. Зелінський. Жителі Городківки теж допомагали підпільникам. Так, завідуюча аптекою А. С. Андрусенко лікувала поранених у підвалі аптеки. Вона виходила батальйонного комісара Є. Можаєва, який потрапив в оточення з тяжким пораненням. Її дочка Валентина, яка була партизанською зв’язковою і розвідницею, залучила врятованого до боротьби з окупантами. Учасником партизанських диверсій, відповідальним за особливо важливі доручення був К. І. Романівський. Свіжоспечений хліб носила до землянки Я. М. Вдовиченко. 14 квітня 1943 року півтисячний загін жандармів і поліцаїв тут влаштував облаву на підпільників. Двоє юнаків - Ю. Шлапак і В. Філіпський, пожертвувавши своїм життям, врятували оточених побратимів, захищаючи їх відступ. На початку 1943 року від дикої розправи поліцаїв помер Є. Можаєв. 8 серпня 1943 року на лісовій дорозі загинув від рук зрадника К. Романівський. Я. М. Вдовиченко гітлерівці на допиті сильно побили, а потім непритомну, скалічену, напівживу кинули в холодну калюжу помирати. Та вона вижила, хоч і залишилася тяжко хворою на все життя. У своїх виступах учні школи Зінкевич Дмитро, Колесницька Аліна, Оленюк Марина уславили прометеїзм подвигу підпільників Андрушівщини - нескорених, сильних духом людей великого патріотизму і чистої совісті. Учні намагалися знайти на стовбурах високих ялин сліди ворожих куль чи осколків гранат, але їх немає: дерева давно залікували рани. Тільки в душах людських біль і страждання не минають навіть через десятки років. Сонце повернуло на захід, сипнувши промені на ялинник і хутір Загуйву, що на сході від землянки, за річкою. Поціловані сонцем, засяяли красою квіти на темному граніті меморіального знаку. День партизанської слави ще раз нагадав про такі поняття, як Батьківщина, честь, обов’язок і пам’ять.

заступник директора
Городківської ЗОШ І-ІІІ ст.