Правду, мабуть, кажуть, що долі наші пишуться на небесах і ведуть нас дорогами життя. А людині потрібно докласти сил, аби були ті дороги світлі і чесні, встелені добром, милосердям.
В. О. Ковбаса з Ярешок свою пов’язав із селом і землею-годувальницею. Після закінчення школи без вагань пішов здобувати професію в сільськогосподарський вуз. Ще тоді, в студентські роки, так кортіло випробувати себе, впевнитися в тому, чи зробив вірний вибір: попросив у батька із шести соток присадибної ділянки, яка знаходилася біля їх дому в Андрушівці, виділити йому 4 - під капусту. Той надав синові таку можливість. Володимиру довелося добряче потрудитися, аби виростити її. Реалізував на ринку і був гордий з того, що тримав у руках перші 700 грн., зароблені власноруч. А коли став вченим агрономом, вирішив фермерувати, хоч і страшнувато було братися за таку відповідальну справу і в такий непевний час, коли зникали колгосп за колгоспом і земля, свята земля, заростала бур’янами. Непросто було, а все ж у 2002 році взяв в обробіток в Ярешках 5 га землі і відкрив селянське (фермерське) господарство «Геліос». Зараз у Володимира Олександровича понад 160 гектарів землі: у Ярешках - 50 га, Павелках - 110, Гарапівці - 5. Звісно, така розпорошеність земельних ділянок створює певні труднощі і в їх обробітку, і в збиранні врожаю, а також додаткові фінансові витрати. І ось ми в Ярешках. Підкорюємо знайомі фермеру вибоїсті польові дороги. Він наче вибачається за незручність, але мені зовсім байдуже - хто родом із села, при вигляді смарагдово-зеленого поля, скупаного в щедрих променях весняного сонця, не звертає на таке жодної уваги, бо велич і краса землі просто заворожує. Посвітлілий і урочистий Володимир Олександрович стоїть на своєму полі, а йому до ніг котить нескінченні зелені хвилі гарна озима пшениця, що починає уже вибивати колос. Наче вклоняється господарю і щось шепоче, тільки йому зрозуміле. А молодий чоловік зачудовано дивиться на цю красу і стільки тепла, доброти світиться в його погляді. - Це озима пшениця - еліта, сорт Золотоколоса, сподіваюся, що в цьому році порадує мене - дасть по 45-50 цнт. з гектара, - ділиться своїми прогнозами фермер, - бо в минулому зібрав лише по 40 цнт. - згоріла у спеку, як і весь ячмінь. А оце поруч, трохи менша, - продовжує мій співрозмовник, - на площі в 20 га росте яра пшениця. Звернула увагу на те, що посіви зернових чисті, незабур’янені і кинула погляд на ті, що через дорогу навпроти, сусідні - різниця відчутна. - Як обробиш посіви, те й матимеш - дав відповідь на моє мовчазне запитання В. О. Ковбаса. - В плані догляду за посівами я працюю за польською або німецькою технологіями. Дивно, що у нас всі засоби захисту рослин чужі. А де ж наші уми, наше виробництво? Його чи то докір, чи запитання так і зависли без відповіді… А далі Володимир Олександрович показав ділянку з шпинатом, якого посіяв на площі 0,5 га. Вирощує він його не перший рік. Сіє небагато, бо цю культуру, як і спаржеву квасолю, якої має 2 гектари, збирають вручну. На той час фермер вже мав вирізувати цю багату на цінні мікроелементи зелень і відправляти замовнику. Ось рівненькими рядочками на семигектарній площі підростає пізня капуста Агресор, Сінгента, а також цвітна Амеріго та Брокколі. Для обробітку цих культур використовує окрім техніки і працю найманих працівників, яких, до речі, останнім часом так важко знайти, хоча платить непогано - 1 тис. грн. за просапування гектара капусти. З останньою культурою має фермер теж чимало мороки, бо дуже вимоглива. А вирощує, бо є на неї попит, як і на цукрову кукурудзу чи спаржеву квасолю. До речі, з приводу технології вирощування останньої - в минулому році на базі його фермерського господарства фірма «Сінгента» проводила День поля, на якому були присутні й іноземні її представники, які давали на апробацію 8 сортів цієї культури. Вирощує В. О. Ковбаса і картоплю. В цьому році посадив її 8 га, в майбутньому планує збільшити площі цієї культури до 30 гектарів. Є у нього і столовий буряк, морква. - Як встигаєте все це вчасно доглянути? - запитую фермера. - Яка технічна база у Вас? - Маю два трактори, є весь ґрунтообробний інвентар, картоплесаджалка, планую придбати зернозбиральний комбайн, правда не новий, бо й на такий потрібно зібрати тисяч 100 грн. А за кредити - годі й думати - то справжня кабала. Шкода, що держава краще дбає за іноземних інвесторів, ніж за фермерів. Створили б сприятливіші умови для своїх господарів, які хочуть працювати на землі. А то дрібним господарствам навіть кабальні кредити важко взяти, а ціни на пальне, добрива під час важливих сільгоспкампаній завжди піднімаються до астрономічних позначок. Наприклад, аміачну селітру восени купував по 2100 грн. за тонну, а весною вона вже коштувала 3800. Єдине, що мають фермери від держави, - це лояльне оподаткування - ПДВ залишається у їх розпорядженні. А от ринок не піддається ніяким прогнозам. - Не шкодуєте, що залишилися в селі? На мої слова він посміхнувся: - Я люблю село, землю. Тут, у полі, я знаходжу душевну рівновагу, сюди йду, коли проблеми і життя заганяють в глухий кут… Тільки сніг розтає, я поспішаю в поле, аби просто побути тут, відчути ні з чим незрівнянний запах землі… Отак і господарює молодий чоловік на землі, сподівається, що за любов до неї і синівську турботу та щедро йому віддячить. У фермера немає вільного часу. Коли заростають морква чи капуста, вони з дружиною вдосвіта вже на полі з сапками. Коли ж настає час вручну збирати квасолю, вирізати капусту - допомагає вся родина. Часом виникають ситуації, що потрібна розумна порада, іноді допомога. В такому разі може розраховувати на С. В. Маліновського, родину Ткаченків, яким вдячний за підтримку, а ще - голові райдержадміністрації Б. В. Мазуру. Він перший з керівників району, хто побував у фермера, цікавився, як той господарює. І це в якійсь мірі додає йому сили. Виростають крила у В. О. Ковбаси, коли після напруженого дня повертається додому, де чекає на нього тепло рідного гнізда, яке він ще облаштовує, а в ньому - кохана дружина Юля і маленька донечка Настуся. Побувши з цим цікавим чоловіком мало не весь день, я зрозуміла значення нашвидку мовленої ним фрази, що фермер - це не професія, це спосіб життя. І це справді так.
Валентина Василюк