СТО років відзначила 10 вересня ця добра і щира душею жінка, росіянка за національністю, берегиня - мати, бабуся і прабабуся. Привітати ювілярку зібралися найближчі друзі синової родини, де проживає Федора Григорівна, селищні активісти. А голова районної державної адміністрації Б. В. Мазур та голова районної ради В. Б. Шпаківський, поздоровляючи іменинницю, вручили їй Привітальний лист Президента України В. Ф. Януковича, грошову винагороду та букети яскравих осінніх квітів. Зазвичай у такий день у пам’яті спливають найрізноманітніші події. У Федори Григорівни є теж що згадати. …Народилася в Курській області Росії в багатодітній сільській родині. Мала трьох сестер і брата. Жили бідно, але дружно, не цуралися ніякої роботи. Так і повиростали. А потім зустріла дівчина Тимофія, і в серці ніби вогник спалахнув, а його невидимий промінчик постійно осявав щасливу посмішку на обличчі тендітної красуні. Одружилися. Народила Федора Григорівна трьох синів-соколят. Але коротким було їх сімейне щастя - чорним смерчем увірвалась війна. Тимофій пішов на фронт, а їй залишилися сімейні турботи. Щоб не померти голодною смертю, обмінювала одяг на їжу. Часто згадує ювілярка німецьку окупацію, коли до хати зайшли фашисти і один з них, взявши малюків за ніжки, швиргонув одного на лаву, другого - на поріг. Почав збирати пожитки, але втрутився його товариш і, показуючи на малюків, щось голосно почав казати, часто повторюючи слово «кіндер». Вони пішли з двору, нічого з речей не взявши. А ще Федора Григорівна допомагала партизанам - пекла для них хліб, прала одяг. Коли ж то було?!.. Притуливши до грудей подаровані квіти, перед нами сидить бабуся. Хвилюється. Євгеній Тимофійович розповідає, що матуся допомагала няньчити внуків, а їх у неї шестеро, любить спостерігати, як граються правнуки. - Немало сліз пролила наша мама, - продовжує Євгеній, - похоронила чоловіка, мого батька, потім помер брат Борис. А нині щодня чекає вісточки від В’ячеслава, який разом із сім’єю мешкає в Росії. …Швидко пролетіли роки, кожен з яких позначений щоденною працею, тривогою, гордістю за дітей і внуків. Вже понад три десятиліття живе Федора Григорівна в Новоівницькому, але спогади все частіше повертають в рідні серцю місця, хочеться зустрітися із сестрами Ганною та Катериною, яким уже далеко за дев’яносто. Проте шлях до них неблизький, тож спілкуються по телефону, листуються. Отак і живе серед українських лісів росіянка Федора Григорівна Скиба, оточена турботою сина й невістки, любов’ю внуків та правнуків.