Село (1620 жителів) Андрушівського району, розташоване на берегах р. Івянка. Перші відомості про Івниця датуються 1584. У другій половині XVIII ст. це було досить велике торговельно-ремісниче містечко з населенням понад 3 тис. жителів, в 1761 р. навіть отримало привілеї від польського короля Августа III. Тоді в містечку були церква, костел і каплиця, синагога і єврейський молитовний будинок, школа і дві лісопильні. У другій половині XVIII ст. тут на пологому лівому схилі річки закладається добре спланований ландшафтний парк з традиційною системою ставків зі шлюзами.

Містечко Червоне було засноване у 1624 р. воєводою брест-литовським Яном Тишковичем. Завдяки хитросплетінню родинних зв'язків та шлюбів наприкінці 18 ст. Червоним володів Францішек Ксавері Грохольський, а після його смерті разом з іншими маєтками воно відійшло Адольфові Грохольському. Пізніше Червоне було записане на його другу дружину – Ванду Радзивілл, яка після смерті чоловіка продала володіння Миколі Терещенку, а сама виїхала за кордон. Червоне перебувало у власності родини українських цукрових магнатів до революції 1917 р.

Давно час розказати про подорож, здійснену з Cергієм "Кіфою" теренами Житомирщини. Адже саме під час тієї мандрівки 2 серпня 2004 року я побачила диво-палац, в який неможливо не закохатися. Якщо ви часто подорожуєте і любите, скажімо, Бердичів, не зайвим буде дізнатися, що в якихось 15-18 кілометрах від місця окільцювання Оноре де Бальзака, в непримітному, здавалося б, селищі Червоне є на що подивитися.

У південно-західній частині Городківки, біля дороги, що веде до Бердичева, на невисокому березі річечки Лебедівки, яка розливається тут нешироким ставком, стоїть костьол святої Клари, побудований у еклектичному стилі, в якому поєдналися елементи неоготики та модерну ХХ століття. Він красою й архітектурною довершеністю викликає захоплення в багатьох подорожніх, які, проїжджаючи мимо, зачаровані видивом храму, милуються його архітектурними формами вертикального ритму. Щороку 11 серпня тут велелюдно: на храмове свято приходять не лише римо-католики з села чи району, а й приїжджають з Бердичева, а паломники з різних областей України йдуть сюди пішки від найближчої залізничної станції Чорнорудка.

Україна - це наша земля, рідний край, наша країна з багатовіковою історією, мальовничою природою і, зрозуміло, мудрими, талановитими людьми. Сьогодні мало кому відоме ім’я Любові Олександрівни Галанчикової. Для мене особисто ця жінка є взірцем мужності і незламності духу, хоча про неї я дізналася зовсім недавно, прочитавши книгу Віталія Ковалинського «Сім’я Терещенків». Мене завжди цікавила вітчизняна історія, особливо сторінки, що стосуються нашого рідного краю.

У цієї книги прозаїчна назва -"Сім'я Терещенків". Автор рідкі­сного наукового видання, яке ви­йшло всього тисячним тиражем, київський історик В.В. Ковалинський. До речі, він подарував кі­лька примірників своєї праці з автографом музею Червоненського цукрозаводу.