ZEOS

Вы пришли как Гість
Ваш IP адрес: 52.55.55.239
Количество дней с дня регистрации:
Ваш браузер:
Сегодня: 29.03.2024 00:31

Вітаємо Вас, Гість, на нашому сайті!

Сайт мешканців м.Андрушівка. На сайті є опис нашого чудового міста, також ви можете знайти цікаву інформацію про нього. Воно чудове як для туристичних походів, так і для культурних відпочинків.
Карта сайта Контакты Главная
Скрыть рекламный блок

Реклама

Погода в Андрушівці Реклама

Календарь

Фотохмаринка

Архив новостей

Переводчик сайта

Авторизация

Реклама

Реклама

Опрос

Оцініть мій сайт


Популярные тэги

Андрушівка, Червоне,Антопіль, Бровки Перші, Бровки Другі, Великі Мошківці, Волиця, Волосів, Гальчин, Гарапівка, Глинівці, Городище, Городківка, Жерделі, Забара, Зарубинці, Іванків, Івниця, Камені, Корчмище, Котівка, Крилівка, Лебединці, Лісівка, Любимівка, Мала П'ятигірка, Малі Мошківці, Міньківці, Мостове, Нехворощ, Нова Котельня, Новоівницьке, Павелки, Стара Котельня, Старосілля, Степок, Тарасівка, хутір Чубарівка, Ярешки, Яроповичі. сайти Андрушівки, організації Андрушівки, погода Андрушівка, Андрушівка Чайка, походження назв населених пунктів району, безкоштовне фото на документи, оператори мобільного зв'язку в Андрушівці, установка ліцензійного Windows XP, створення сайтів в Андрушівці, установка антивіруса в Андрушівці, фотоальбоми Андрушівки, Установка супутникових антен, прошивка тюнера в Андрушівці ORTON 4100,Humax Va-FOX,Нumax Va- ACE,GLOBO 7010A, STAR-TRACK 550 SUPER PLUS, EUROSAT 8004, SMART MX-04, Golden Interstar 7700-8001, Andrushivka, Andruchivka, Житомирська область Андрушівка, історія Андрушівки, родина Терещенків, палац садиба Терещенка, ремонт комп'ютерів в Андрушівці, безкоштовна реклама Андрушівка, безкоштовні оголошення, нерухомість Андрушівки, продам, куплю в Андрушівці, погода Андрушівка, Андрушівка фото, друк цифрового фото, професійний ремонт мобільних телефонів,телевізорів, DVD, автомагнітол, відеозйомка весіль 2-ма відеокамерами, весільний фотограф в Андрушівці, Андрушівка фото, мегархів фотографій Андрушівки, організації Андрушівки, карти м. Андрушівка, підприємці Андрушівки, місця відпочинку в Андрушівці, сайти Андрушівки, Андрушовки, інтернет Андрушівки, таксі,де придбати комп'ютер в Андрушівці за низькою ціною і гарантією.

Реклама

Реклама

Счетчики

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Каталог статей
Головна » Статті » Цікаві матеріали про Андрушівщину

У розділі матеріалів: 27
Показано матеріалів: 1-10
Сторінки: 1 2 3 »

АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 31.07.2018 |Голосов: 1

Нещодавно до мене зателефонував міський голова Сушко М. Г. і сказав, що до нього завітали молоді люди з Німеччини, які розшукують своїх предків, попросив зустрітися з ними й поговорити. Згодом до мого двору під’їхала машина з двома молодими людьми. Чоловік років 30 назвався Андрієм Зазулінським. - Що ж Вас привело до нас аж з Німеччини? - запитав я. - Пам’ять! Хто ми? Де наші корені?.. Ми дізналися, що в Андрушівці є вулиця Зазулінського, побували там. Жоден з її мешканців не міг сказати, хто такий Зазулінський, чому їх вулиця носить ім’я нашого предка… А я подумав: ось як ми бережемо пам’ять про тих, хто віддав своє життя заради Перемоги над фашизмом. У свій час вулиці були названі іменами героїв Великої Вітчизняної війни, а нинішнє покоління не цікавиться їх подвигами.

АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 06.03.2016 |Голосов: 3

Згідно Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нациського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки" від 08.08.2015 р., враховуючи звернення жителів м.Андрушівки, розпорядження міського голови №6 від 19.02.2016 р. перейменовано вулиці. Відповідні зміни внесені в електронну версію.

АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 18.06.2012 |Голосов: 0
Її слід на землі

Так сталося, що першою людиною, з якою я познайомився в Андрушівському районі, була Л. А. Любченко. Закінчувався вересень 1970 року, мене призначили керуючим Івницьким відділенням «Сільгосптехніка». Любов Андріївна першою привітала мене з цим, поцікавилась трудовою біографією, сказала, що тепер у неї - діловий сусід-керівник і побажала мені успіхів. Я мав за честь одержати напуття від знаної особистості, орденоносця, депутата Верховної Ради СРСР.
АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 31.05.2012 |Голосов: 0

Кто на Житомирщине не слышал о всемирно знаменитой фамилии сахарозаводчиков и просто промышленников - семье Терещенко! До сих пор их помпезные замки украшают полесский ландшафт. Хотя на сегодня из нескольких десятков замков Терещенко на Житомирщине осталось всего три да еще несколько стоят в руинах...

АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 10.02.2012 |Голосов: 0
Поговоримо про події, що відбулися майже три десятиліття тому. На якій відстані - далекій чи не дуже, знаходяться вони від нас зараз? Ви скажете, що це вимір часу, що тут треба виходити із значимості подій, які за цей час відбулися. А вони, погодьтеся, історичні: в останній день 1983 року опівночі в Андрушівці було запалено газовий факел.
Не у всіх водночас, але поступово почали зникати проблеми - де взяти дрова, як привезти вугілля, перед цим одержавши талони на тверде паливо. На підприємствах, в установах взялись переобладнувати на газ котельні, теплоенергоцентралі, кочегари перевчалися на операторів. Це все було потім. А ми з вами пригадаємо, якими зусиллями далась газифікація тодішньому керівництву району.
Матеріали, які вже стали архівними, свідчать, що на початку семидесятих років минулого століття керівники партійних і радянських органів не один раз надсилали листи-клопотання про газифікацію району. З Києва і Москви надходили тотожні відповіді: район буде включено в проект плану газифікації наступної п’ятирічки. А вони безрезультатно для нас минали одна за одною. Мій співрозмовник - голова Андрушівського райвиконкому 1974-1991 років, почесний громадянин м. Андрушівка О. Д. Стельмах
.
АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 10.11.2010 |Голосов: 0
Не жить мені,
якщо забуду Тебе, земля батьків свята,
Де хлюпають піснями в груди Мої жита, моє життя!
(В. Грабовський)
Мальовниче село Крилівка, центр сільської ради, розташоване на правому березі річки Пустохи (притоки Гуйви) за 13 км. на південний схід від районного центру та за 62 км. від обласного, за 16 км. від залізничної станції Чорнорудка. Площа села – 336,6 га. Площа земель в адмінмежах Крилівської сільської ради – 2442 га. Перша письмова згадка про село належить до 1616 року. В одному з переказів, в яких пояснюється назва села, розповідається наступне. Це було за часів кріпацтва. На місці села тоді шуміли столітні дуби. Тут і почали збиратися кріпаки з довколишніх сіл, що повтікали від своїх панів. Може тому вони зупинились тут, що саме в цьому місці весело дзюркотів серед трав струмок, несучи свою чисту, прозору воду у невелику, вередливу Пустоху, притоку Гуйви. Якраз біля струмка наздогнали їх панські посіпаки з собаками. Втікачі вирішили краще загинути, ніж повернутися в неволю. Закипів бій. Кров людська потрапила у воду і з того часу вода в струмку стала рудувато-червонуватою. Тому люди, які все ж оселились на його берегах, назвали його Рудкою. А, оскільки Рудка утворювала з Пустохою крило, то село, яке все таки незабаром виникло, нарекли Крилівкою. Існує ще одна легенда про походження назви села. Можливо названо його в честь першого поселенця, козака – втікача, якого звали Кирило. А, можливо, носив він прізвисько «Крило», бо мав веселу, швидку і добру вдачу.
Саме населення складалося з селян – втікачів. Річка Рудка, в яку розлився лісовий струмок розділила село навпіл. Щоб в літню спеку зберегти води річки, її перегородили греблею. Там, біля греблі і поселялись сім’ї все нових і нових втікачів, що шукали у селі притулок. Пізніше вони одержали прізвища Нагребельних та Загребельних – нащадків колишніх кріпаків, що втечею здобули собі волю. До речі, людей на прізвище Нагребельний і зараз найбільше у селі. Ю. М. Круглик в книзі « Ім’я вашого міста» ( Київ «Наукова думка» 1978 рік) розповідає таку легенду про походження назви селища Червоне. Він говорить про жорстокий кривавий бій місцевого населення з татарами на Криловецькому полі. Відтоді це поле почали називати Червоною землею. Часто тут знаходять шматки червоного каменю. Кажуть, що то закам’яніла кров загиблих людей. Очевидно, що легенда ця пов’язана з виходом на поверхню землі у цих місцях порід червоного і сірого граніту. А ще біля села є піщаний кар’єр та у 20 – 30 роках минулого століття проводились неподалік села торфорозробки. Довгий час поміщика в селі не було. Село належало до казенних маєтків.(Ф №58 Оп. №1 № 637, 144 (об) «О принадлежности имения к числу государственных.» ЖДА) Кожна сім’я мала свій наділ землі. Ґрунти в основному бідні, піщанисті, при тогочасному обробітку землі жителі отримували мізерні врожаї. Звичайно, місцеве населення вело натуральне господарство( все, що потрібно для прожиття жителям вирощувалось і виготовлялося на місці, у село і нізвідки додатково не завозилося) Селяни спільно користувалися пасовиськами, сінокосом та лісом. Керував життям села староста, якого обирали жителі із найбільш поважних односельців. Але у 1845 році частиною села почала володіти поміщиця Маржковська, а потім Боброва. Дворів у 1888 році – 193, жителів села – 1503 чол. В міру зростання неземлеробського населення зростав попит на хліб. Основну масу товарного хліба давали поміщицькі господарства, яким належало понад три четвертих всієї землі. Всі ці землі оброблялися руками покріпачених селян, позбавлених найелементарніших людських прав. Селяни-кріпаки працювали на панщині 5—6 днів на тиждень від ночі до ночі. Крім панщини, кріпаків змушували виконувати різні додаткові роботи, які в панщинні дні не зараховувалися,— прясти льон і коноплі, прибирати панський двір, полоти городи, відбувати лісові, транспортні, грабарські, караульні та інші повинності, а також платити поміщикові силу-силенну різних натуральних і грошових поборів. Посилення експлуатації, зубожіння селянських мас, низька культура землеробства, майже повна відсутність добрив — усе це призводило до частих неврожаїв. Церковно - приходська школа у селі була організована у 1859 році священиком Платоном (Юліаном ) Яневичем. Навчалось у ній 47 учнів. Це була однокласна школа з трьома роками навчання. Контроль за роботою школи вела православна церква. Навчання в школі здійснювалось за програмою, затвердженою священним синодом. Основними предметами, що вивчались в школі були: російська мова, закон Божий, арифметика, чистописання, церковний спів. Крім цього, вчителем давались початкові знання з географії, російської історії, природознавства. Навчання в школі розпочиналося 1 жовтня і тривало до 1 травня. Вчителям категорично заборонялось бити учнів, тягати їх за вуха, обзивати лайливими словами. Сільська школа ділилась на дві половини, в одній проводились заняття, а в другій жив або священик із сім’єю, або вчитель. До школи ходили діти лише тих батьків, які могли добре одягнути і взути своїх дітей. Через село на основі існуючої ґрунтової дороги поміщиком Федором Федоровичем Терещенком у 1914 році була побудована викладена бруківкою дорога, яка з’єднала село із залізницею (ст.. Чорнорудка) та районним центром. І село далі почало уже розростатись вздовж цієї дороги. В кінці 60 –х років XX ст.. вона була оновлена. Місцем відпочинку для селян служив шинок, що належав євреєві на прізвище ( прізвисько) Еліна. Для непокірних владі жителів була побудована холодна, яку жителі називали кацабурнею. Влада в селі належала старості, що призначався із заможних селян. Одному із старост на прізвище Нагребельний за хорошу і дбайливу роботу наділили хутір. Люди селилися біля його двору, тому що там був чорнозем. Жили на хуторі сімї Нагребельних, Ковалюків, Арцюхів та ін. Хутір проіснував до кінця 30 – х років XIX ст. Потім хати були перевезені до села.
АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 19.10.2010 |Голосов: 1

Село Любимівка знаходиться за 60 км. від обласного центру – м. Житомир, за 30 км. на північний схід від районного центру м. Андрушівки, за 22 км. від залізничної станції Попільня і за 2 км. від автомобільного шляху Житомир – Сквира. Через село протікає річка Унава, яка впадає у Дніпро. На території села станом на 01.01. 2007р. проживає 417 чол. у 192 дворах. Загальна площа землі в адмінмежах Любимівської сільської ради – 3636 га. Раніше село називалось Вербів. За розповідями старожилів це село заснували кріпаки – втікачі, яким сподобались мальовничі краєвиди та родюча земля по берегах звивистої річечки, які заросли вербами. Тому село і отримало назву Вербів. Місцевий краєзнавець Ю. Андрійчук так пояснює назву села: « Це діялось за часів навали татаро – монгольської орди. Татари вдерлися у село після оборони поселення. Сили були нерівні. Вони повбивали чоловіків і жінок, а дівчат і дітей забрали в полон. А найбільш хороброго захисника – коваля, прив’язали до верби і спалили. Але відродились верби, облиті весняними дощами. І пішли з коренів верб пагони, зазеленіли. Жителі розсаджували ці пагінці у своїх садибах. Отак і заквітчувалось село вербами, які й досі зеленіють на околицях села, прикрашаючи Вербів своєю вічною красою. Це легенда. Але ще є і історична довідка про походження назви села Вербів. За часів Київської Русі на границях країни були сторожеві пости, які попереджували населення про напад кочівників на Русь.

АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 29.09.2010 |Голосов: 2
Нарешті зроблена перша версія карти вулиць м.Андрушівка для інтернет-користувачів.
АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 08.09.2010 |Голосов: 0

Село Антопіль, центр сільської ради, знаходиться за 15 км. на південний схід від районного центру та за 35 км. від обласного центру. В селі зараз 231 двір і 446 жителів. Через село протікає невелика, тихоплинна річка Боярка. Вона несе свої води на північну сторону села Нова Котельня та впадає в річку Гуйва. Прикрашає село став своїми буйними вербами та верболозами. Село відоме з 1880 року. Легенда розповідає, що в давнину село належало панові Антопольському і його прізвище стало основою для назви села. Але документально підтверджено, що у XVIII ст. належало до Котельнянського маєтку поміщиків Прушинських . У XIXст. Перейшло у власність поміщика Люціїна Невмержицького. З 1880 р. успадковане його сином Йосипом. В 1795 році – 295 жит.,48 дв., 1834 рік – 218 жит. І 50 дв., 1850 – 448 жит.і 46 дв.,у 1888 році в селі налічувалось 596 жит. Та 76 дворів.У1899 р.- 1052 жит. і 176 дв. Село належало до Котелянської волості, Житомирського повіту, Волинської губернії . У 1911році – 923 жит. і 204 дв.; 1926 – 1419 жителів та 307 дворів. Село належало до Андрушівського р-ну, Київської обл.. Тож, збігали роки, село розросталося і піт жителів, скроплюючи родючі чорноземи, нагороджував селян за виснажливий труд багатими урожаями.

АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 09.08.2010 |Голосов: 1

Червоне – селище міського типу, центр селищної Ради. Розташоване на річці Пустоха ( притока річки Гуйва) давня назва - Горбатка. Селище знаходиться за 15 км. на південний захід від Андрушівки, за 19 км. від залізничної станції Чорнорудка та за 45 км. від обласного центру. Населення – 3002 чол., дворів – 1201. Селище відоме з 1737 року. Існує кілька легендарних пояснень походження назви селища. Одна з них розповідає про великий кровопролитний бій в цій місцевості. Від села до села котилася чутка про монголо-татарську навалу. Розповідали, що зі сходу суне жахлива сила, яку ніхто не може спинити. Руїни, згарища, ріки крові і смерть залишала вона за собою. Люди насторожилися. Почали готувати мечі булатні, списи гострі. Чекати довелося недовго. Гінці сповістили , що наближається ворожа орда. І вирішили русичі краще вмерти, ніж піддатися ворогові. Вийшли вони в поле, яке звалося Криловецьким і мужньо зустріли ординців. Довго тривала кривава січа, а коли все стихло – поле все було вкрито тілами мертвих та важкопоранених. Червона кров запеклась на чорній землі. З того часу Криловецьке поле стали називати Червоною землею. Ще й тепер час від часу коло селища знаходять рештки зброї. А найчастіше можна натрапить на шматки червоного каменю. Кажуть, що то кров людська закам’яніла, якою так рясно оросилася ця земля в той давній трагічний день (можливо маються на увазі поклади сірого та червоного гранітів, які виходять на поверхню в цих місцях). А ще старожили розповідали, що місцеві господині любили мастити хати червоною глиною і містечко віддалік здавалось червоним. Тому його й назвали – Червоним. За іншою легендою у селищі здавна були великі ярмарки і базари, оскільки воно знаходилось на перетині торгових шляхів. Документально підтверджено, що ярмарки бували у містечку 2 і 24 лютого, 9 березня, в середу хрестопоклонної неділі, 23 квітня, на Вознесіння, в десяту п’ятницю після Паски, 14 вересня, 26 жовтня, 8 листопада, 9 грудня, а базари бували через кожні дві неділі. Сюди сходилися жителі з навколишніх сіл. Заїжджі купці привозили багато хорошого, «красного» товару, серед якого було багато тканин, а найбільше – червоної. Ця тканина дуже подобалась місцевим жителям і тому назвали це село Червоною. Час змінив назву цього містечка на Червоне. Селище відоме з 1737 року як містечко Червона. Воно згадується в зв’язку з розслідуванням вбивства в ньому дворянина Фелиціана Третяка ( акт від 17 грудня 1737 року) В 1744 році ним володів поміщик Лісницький. Воно відносилось до Солотвинської волості, Житомирського уїзду, Волинської губернії. В 40-х роках XIXстоліття в містечку поміщиком був граф Грохольський, який побудував палац в стилі пізньої готики, цукроварню, декілька побутових та житлових приміщень для заводської адміністрації і ряд складів, які називалися магазинами. А також розбив біля палацу парк. Граф Грохольський був членом польського сейму, він брав активну участь в повстанні під проводом Костюшко проти царського самодержавства. За участь в революційному русі маєтки Грохольського були конфісковані на користь царської казни. Після російсько – турецької війни Артем Якович Терещенко купив маєток Грохольського. Існує кілька версій про те, як Червоненський завод потрапив до рук братів Терещенків.

1-10 11-20 21-27