Нещодавно до мене зателефонував міський голова Сушко М. Г. і сказав, що до нього завітали молоді люди з Німеччини, які розшукують своїх предків, попросив зустрітися з ними й поговорити. Згодом до мого двору під’їхала машина з двома молодими людьми. Чоловік років 30 назвався Андрієм Зазулінським. - Що ж Вас привело до нас аж з Німеччини? - запитав я. - Пам’ять! Хто ми? Де наші корені?.. Ми дізналися, що в Андрушівці є вулиця Зазулінського, побували там. Жоден з її мешканців не міг сказати, хто такий Зазулінський, чому їх вулиця носить ім’я нашого предка… А я подумав: ось як ми бережемо пам’ять про тих, хто віддав своє життя заради Перемоги над фашизмом. У свій час вулиці були названі іменами героїв Великої Вітчизняної війни, а нинішнє покоління не цікавиться їх подвигами.

Згідно Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нациського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки" від 08.08.2015 р., враховуючи звернення жителів м.Андрушівки, розпорядження міського голови №6 від 19.02.2016 р. перейменовано вулиці. Відповідні зміни внесені в електронну версію.

Кто на Житомирщине не слышал о всемирно знаменитой фамилии сахарозаводчиков и просто промышленников - семье Терещенко! До сих пор их помпезные замки украшают полесский ландшафт. Хотя на сегодня из нескольких десятков замков Терещенко на Житомирщине осталось всего три да еще несколько стоят в руинах...

Село Любимівка знаходиться за 60 км. від обласного центру – м. Житомир, за 30 км. на північний схід від районного центру м. Андрушівки, за 22 км. від залізничної станції Попільня і за 2 км. від автомобільного шляху Житомир – Сквира. Через село протікає річка Унава, яка впадає у Дніпро. На території села станом на 01.01. 2007р. проживає 417 чол. у 192 дворах. Загальна площа землі в адмінмежах Любимівської сільської ради – 3636 га. Раніше село називалось Вербів. За розповідями старожилів це село заснували кріпаки – втікачі, яким сподобались мальовничі краєвиди та родюча земля по берегах звивистої річечки, які заросли вербами. Тому село і отримало назву Вербів. Місцевий краєзнавець Ю. Андрійчук так пояснює назву села: « Це діялось за часів навали татаро – монгольської орди. Татари вдерлися у село після оборони поселення. Сили були нерівні. Вони повбивали чоловіків і жінок, а дівчат і дітей забрали в полон. А найбільш хороброго захисника – коваля, прив’язали до верби і спалили. Але відродились верби, облиті весняними дощами. І пішли з коренів верб пагони, зазеленіли. Жителі розсаджували ці пагінці у своїх садибах. Отак і заквітчувалось село вербами, які й досі зеленіють на околицях села, прикрашаючи Вербів своєю вічною красою. Це легенда. Але ще є і історична довідка про походження назви села Вербів. За часів Київської Русі на границях країни були сторожеві пости, які попереджували населення про напад кочівників на Русь.

Село Антопіль, центр сільської ради, знаходиться за 15 км. на південний схід від районного центру та за 35 км. від обласного центру. В селі зараз 231 двір і 446 жителів. Через село протікає невелика, тихоплинна річка Боярка. Вона несе свої води на північну сторону села Нова Котельня та впадає в річку Гуйва. Прикрашає село став своїми буйними вербами та верболозами. Село відоме з 1880 року. Легенда розповідає, що в давнину село належало панові Антопольському і його прізвище стало основою для назви села. Але документально підтверджено, що у XVIII ст. належало до Котельнянського маєтку поміщиків Прушинських . У XIXст. Перейшло у власність поміщика Люціїна Невмержицького. З 1880 р. успадковане його сином Йосипом. В 1795 році – 295 жит.,48 дв., 1834 рік – 218 жит. І 50 дв., 1850 – 448 жит.і 46 дв.,у 1888 році в селі налічувалось 596 жит. Та 76 дворів.У1899 р.- 1052 жит. і 176 дв. Село належало до Котелянської волості, Житомирського повіту, Волинської губернії . У 1911році – 923 жит. і 204 дв.; 1926 – 1419 жителів та 307 дворів. Село належало до Андрушівського р-ну, Київської обл.. Тож, збігали роки, село розросталося і піт жителів, скроплюючи родючі чорноземи, нагороджував селян за виснажливий труд багатими урожаями.

Червоне – селище міського типу, центр селищної Ради. Розташоване на річці Пустоха ( притока річки Гуйва) давня назва - Горбатка. Селище знаходиться за 15 км. на південний захід від Андрушівки, за 19 км. від залізничної станції Чорнорудка та за 45 км. від обласного центру. Населення – 3002 чол., дворів – 1201. Селище відоме з 1737 року. Існує кілька легендарних пояснень походження назви селища. Одна з них розповідає про великий кровопролитний бій в цій місцевості. Від села до села котилася чутка про монголо-татарську навалу. Розповідали, що зі сходу суне жахлива сила, яку ніхто не може спинити. Руїни, згарища, ріки крові і смерть залишала вона за собою. Люди насторожилися. Почали готувати мечі булатні, списи гострі. Чекати довелося недовго. Гінці сповістили , що наближається ворожа орда. І вирішили русичі краще вмерти, ніж піддатися ворогові. Вийшли вони в поле, яке звалося Криловецьким і мужньо зустріли ординців. Довго тривала кривава січа, а коли все стихло – поле все було вкрито тілами мертвих та важкопоранених. Червона кров запеклась на чорній землі. З того часу Криловецьке поле стали називати Червоною землею. Ще й тепер час від часу коло селища знаходять рештки зброї. А найчастіше можна натрапить на шматки червоного каменю. Кажуть, що то кров людська закам’яніла, якою так рясно оросилася ця земля в той давній трагічний день (можливо маються на увазі поклади сірого та червоного гранітів, які виходять на поверхню в цих місцях). А ще старожили розповідали, що місцеві господині любили мастити хати червоною глиною і містечко віддалік здавалось червоним. Тому його й назвали – Червоним. За іншою легендою у селищі здавна були великі ярмарки і базари, оскільки воно знаходилось на перетині торгових шляхів. Документально підтверджено, що ярмарки бували у містечку 2 і 24 лютого, 9 березня, в середу хрестопоклонної неділі, 23 квітня, на Вознесіння, в десяту п’ятницю після Паски, 14 вересня, 26 жовтня, 8 листопада, 9 грудня, а базари бували через кожні дві неділі. Сюди сходилися жителі з навколишніх сіл. Заїжджі купці привозили багато хорошого, «красного» товару, серед якого було багато тканин, а найбільше – червоної. Ця тканина дуже подобалась місцевим жителям і тому назвали це село Червоною. Час змінив назву цього містечка на Червоне. Селище відоме з 1737 року як містечко Червона. Воно згадується в зв’язку з розслідуванням вбивства в ньому дворянина Фелиціана Третяка ( акт від 17 грудня 1737 року) В 1744 році ним володів поміщик Лісницький. Воно відносилось до Солотвинської волості, Житомирського уїзду, Волинської губернії. В 40-х роках XIXстоліття в містечку поміщиком був граф Грохольський, який побудував палац в стилі пізньої готики, цукроварню, декілька побутових та житлових приміщень для заводської адміністрації і ряд складів, які називалися магазинами. А також розбив біля палацу парк. Граф Грохольський був членом польського сейму, він брав активну участь в повстанні під проводом Костюшко проти царського самодержавства. За участь в революційному русі маєтки Грохольського були конфісковані на користь царської казни. Після російсько – турецької війни Артем Якович Терещенко купив маєток Грохольського. Існує кілька версій про те, як Червоненський завод потрапив до рук братів Терещенків.

 Нехворощ – село, центр сільської ради. Розташоване по обох берегах річки Пустохи (притоки Гуйви) за 10 км. на південний захід від Андрушівки та за 15 км. від залізничної станції Чорнорудка. В літописі село згадується вперше в 1590 році. Найдавніше виявлене поселення на території села датується VI - VII ст. нашої ери. Було знайдено залишки ранньослов’янського городища Фороща цього періоду. За переказами перші жителі вирубували і випалювали ліси, розорювали і засівали поля для занять хліборобством та скотарством. Також вони займалися полюванням, риболовством та бджільництвом. Для захисту від ворогів, диких звірів та інших непроханих гостей люди обгородили поселення за звичаєм того часу дубовим частоколом, обплетеним хворостом. В акті від 14 лютого 1590 року згадується, що в містечку Фороща був укріплений замок ( Державний Архів Житомирської обл.. ч.3,т. 1 с.23.) Залишається загадкою перша трансформація назви містечка з Форощі в Нехворощ. Втім, легенда пояснює це повним зруйнуванням містечка під час якихось військових дій. Ось що розповідає легенда. В XIIIст. Під час навали монголо-татарської орди на Київську Русь, вороги дійшли до Фороща. Жителі поселення мужньо оборонялися і розлючені вороги дощенту спалили поселення. З часом на місці згарища виникло нове поселення. Загоїла рани земля, змилося дощами попелище, зазеленіли сади, забіліли селянські хати. Жителі, яким вдалося вижити, відродили містечко. Але це вже була не Хвороща і з’явилась нова назва Нехвороща.