ZEOS

Вы пришли как Гість
Ваш IP адрес: 3.229.124.236
Количество дней с дня регистрации:
Ваш браузер:
Сегодня: 29.03.2024 01:38

Вітаємо Вас, Гість, на нашому сайті!

Сайт мешканців м.Андрушівка. На сайті є опис нашого чудового міста, також ви можете знайти цікаву інформацію про нього. Воно чудове як для туристичних походів, так і для культурних відпочинків.
Карта сайта Контакты Главная
Скрыть рекламный блок

Реклама

Погода в Андрушівці Реклама

Календарь

Фотохмаринка

Архив новостей

Переводчик сайта

Авторизация

Реклама

Реклама

Опрос

Оцініть мій сайт


Популярные тэги

Андрушівка, Червоне,Антопіль, Бровки Перші, Бровки Другі, Великі Мошківці, Волиця, Волосів, Гальчин, Гарапівка, Глинівці, Городище, Городківка, Жерделі, Забара, Зарубинці, Іванків, Івниця, Камені, Корчмище, Котівка, Крилівка, Лебединці, Лісівка, Любимівка, Мала П'ятигірка, Малі Мошківці, Міньківці, Мостове, Нехворощ, Нова Котельня, Новоівницьке, Павелки, Стара Котельня, Старосілля, Степок, Тарасівка, хутір Чубарівка, Ярешки, Яроповичі. сайти Андрушівки, організації Андрушівки, погода Андрушівка, Андрушівка Чайка, походження назв населених пунктів району, безкоштовне фото на документи, оператори мобільного зв'язку в Андрушівці, установка ліцензійного Windows XP, створення сайтів в Андрушівці, установка антивіруса в Андрушівці, фотоальбоми Андрушівки, Установка супутникових антен, прошивка тюнера в Андрушівці ORTON 4100,Humax Va-FOX,Нumax Va- ACE,GLOBO 7010A, STAR-TRACK 550 SUPER PLUS, EUROSAT 8004, SMART MX-04, Golden Interstar 7700-8001, Andrushivka, Andruchivka, Житомирська область Андрушівка, історія Андрушівки, родина Терещенків, палац садиба Терещенка, ремонт комп'ютерів в Андрушівці, безкоштовна реклама Андрушівка, безкоштовні оголошення, нерухомість Андрушівки, продам, куплю в Андрушівці, погода Андрушівка, Андрушівка фото, друк цифрового фото, професійний ремонт мобільних телефонів,телевізорів, DVD, автомагнітол, відеозйомка весіль 2-ма відеокамерами, весільний фотограф в Андрушівці, Андрушівка фото, мегархів фотографій Андрушівки, організації Андрушівки, карти м. Андрушівка, підприємці Андрушівки, місця відпочинку в Андрушівці, сайти Андрушівки, Андрушовки, інтернет Андрушівки, таксі,де придбати комп'ютер в Андрушівці за низькою ціною і гарантією.

Реклама

Реклама

Счетчики

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Крилівка

АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 29.03.2024
Люди розселялись по селу, найбільше селилось по вулиці ( тепер) Молодіжній та по вулиці ( тепер) Гагаріна в сторону Червоного. Після війни на хуторі довгий час знаходилася колгоспна пасіка. Зараз у певних місцях хутора видно, що там колись стояли хати , в яких жили люди. Сіяли у своїх господарствах селяни найбільше жито, пшеницю, ячмінь, горох, просо, овес, саджали картоплю та овочі. З 1766 року в селі була побудована дерев’яна із дзвіницею православна церква в честь Святого Михайла. У 1900 році, 26 травня, на кошти прихожан та від держави деревиною в центрі села була побудована велика дерев’яна церква із дзвіницею над вхідними дверима( «Историко – статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии.» Составл. Н. И. Теодоровичем. Почаев 1888г. С. 109) Ця церква працює і сьогодні. Однак, варто зазначити, що з 1937 по 1993 рік у цьому приміщенні знаходився сільський будинок культури. Революція 1917 року стала для селян зворотною віхою, перевернула життя людей, зламала існуюче відчуття світу, змінила погляд на головні людські цінності. Той, що раніше не мав нічого, раптом відчув себе хазяїном життя, здатним навіть перевернути світ. Радянську владу в селі Крилівка було встановлено в січні 1918 року. З 1920 року в селі діяв комітет незаможних селян, який очолював селянин – бідняк Афанасій Борисевич.( Об. 2567 Оп. №1 № 325 ЛЛ 24 « Об организации в с. Крыловка 1 октября 1920 года селькомнезама в составе 128 членов.») Комітет активно працював і оберігав незаможних та малоземельних селян від куркулів, допомагав при роботі в полі. Першим головою сільської ради був Пухальський Філарет, а сама сільська рада була створена у 1921 році. В 1922 році вчитель Висоцький Володимир Іванович разом з учнями і передовою молоддю організував у хаті священника клуб та хату – читальню. Почали працювати гуртки художньої самодіяльності, неграмотні навчались читати і писати. ( записано зі слів місцевого жителя Шевчука Івана Андрійовича) В 1924 році в селі створюється перша комсомольська організація, першим секретарем якої був Кулик Іван Антонович, який згадував, що вся організація складалася із 8 осіб, серед яких Кулик Федір, Ігнатович Семен Володимирович, Фініцький Микола Якович, Фініцька Ольга Яківна, Мількін Валентин, Тарасюк Андрій, Богайчук Юхим Володимирович. Із 1927 – 1928 років у селі відбулося розкуркулення місцевих багатих селян – Рогозінського Валерія, який мав 15 га землі, Яневича та ін. Забрано було 88 га землі у церкви і роздано біднішим селянам. Причому, чим бідніші були сім’ї, тим кращу землю вони отримували. В 1928 році в селі утворюється колективне господарство, яке носило назву – імені Першого травня. Спочатку до його складу входило 17 членів. Серед них: Пастух Іван, Пастух Денис, Московщук Федір, Маковецький Петро, Поліщук Олександр, Корніцький Микола, Богайчук Володимир, Кулик Яків Степанович та ін. Це були переважно бідні селянські сім’ї по 5 – 8 осіб у кожній. Держава передала землю у користування безкоштовно, допомагала придбати коней, інвентар для обробітку землі, млин. Потім кількість збільшилась до 296 індивідуальних господарств. Членів колгоспу нараховувалося 950 чол., колективної землі мали 1091 га., в тому числі 840 га ріллі. Сіяли найбільше жита – десь 150 га., трохи менші площі займали відповідно пшениця, ячмінь, овес, горох, рапс, просо, гречка, картопля, однорічні трави та овочі. Тваринницький двір господарства у той час – це воли й коні, як основна тяглова сила, 24 корови, 54 голови молодняка ВРХ, трохи більше сотні голів свиней, вівці, пасіка із 120 бджолосімей, 240 голів курей. В 1930 році в селі відбулася суцільна колективізація. Активну участь в побудові колгоспного господарства брали участь Савіцький Кароль Климович, Федорчук Сергій Юхимович, Крижанівський Зінько Давидович, Березівський Онуфрій, Бушинський Яким, Маковецький Іван. ( записано зі слів Крижанівського Зінька.) Колгоспники також працювали і заробляли гроші на допоміжних промислах. Так кузня за послуги приватним особам давала в рік прибутку в розмірі 3800 крб., 18 тис. крб. від заробітку на Червоненському цукровому заводі, а на Андрушівській торфорозробці – 9200 крб. та на Червоненському спиртзаводі – 1500 крб., майже 3000 тис. крб. надходило від обслуговування тяглом садиб колгоспників. В 1930 році в селі з’явились перші трактори. Першим трактористом був Кулик Іван Антонович. Він згадував, що у 1932 році колгосп обслуговували 4 трактори. У 1920 - 1930-х роках існувала можливість виникнення війни або збройного конфлікту у міжнародних відносинах СРСР з іншими державами Європи. Ця ймовірність час від часу загострювалася. Епогею загострення зовнішньо – політичних стосунків досягло в 1931 – першій половині 1932 року, коли загроза нападу на СРСР стала надзвичайно реальною, особливо з боку Великобританії, Польщі, Франції, Японії. Це підтверджує і характер відносин СРСР із цим країнами, і оцінка політичної ситуації в світі пресою, і секретні документи радянського керівництва про підготовку до війни, особливо в 1931 – 1932 роках. Навіть забезпечивши деякий спокій , внаслідок договорів про ненапад, із-заходу, зі східного боку загроза залишилася, адже Японія залишила питання війни відкритим. По – перше, на XIV партконференції РКП(б), що проходила в квітні 1925 року розпочався перехід від напряму «кооперативного соціалізму»( НЕП) на селі до масової колективізації сільського господарства і на цій основі – до індустріалізації. У 1927 – 1928 рр. в СРСР почався новий етап мілітаризації, з початку 30-х – реалізації грандіозної за своїм розмахом і коштами військово – промислової програми. По – друге, підйом індустрії та підготовка до війни потребували збільшення імпорту машин та обладнання, для чого потрібні були великі кошти, які можна було одержати передусім від реалізації продукції сільського господарства. Тому постало питання: як отримати сільськогосподарської продукції побільше? Шлях бачився Сталіну та оточуючих його у впровадженні колективізації на селі. Україна як аграрна республіка стала полігоном для впровадження цієї нової ідеї. Під час підготовки до масової колективізації у 1927 – 1929 роках селяни зі своїх господарств відмовлялися добровільно продати зерно державі через надто низькі закупівельні ціни. Після ухвалення розробленого комісією В. Молотова порядку проведення кампанії розкуркулення та визначення трьох категорій куркулів ( до куркульських господарств відносили господарства середняків, у яких були свої коні, корови, воли, поле більше одного гектара, сільськогосподарський реманент, млин) у лютому 1930 року в Україні пройшла перша хвиля розкуркулення, яка зачепила 2,5% всіх селянських господарств. Водночас виконувалося місцевою владою інше завдання партії більшовиків: примусити селян перейти до колективних форм господарювання. Але колишня селянська кооперація (спільна праця групи селян, які об’єднуються за спільною домовленістю і доброю волею учасників) у формі супряг, толок тощо докорінно відрізнялася від радянської кооперації, яка не враховувала інтересів селян. Проголошення колгоспів, як перехідної форми до комуни( у постанові ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 року) викликало шалений опір усього селянства, що на бажало втрачати нажиті тяжкою щоденною працею своє поле, особистий реманент та худобу. Намагаючись налагодити добровільне здавання хліба, державна влада вдалася до надзвичайних та жорстоких заходів. Повсякчас почали проводитися обшуки, депортація непокірних селян у віддалені райони країни., введення величезних штрафів за несплату податків, розпродаж майна боржників, які не здали встановлену їм норму зерна. Дбаючи про якнайшвидше виконання плану держзаготівель, керівництво республіки в червні 1929 року фактично відновило продрозкладку, а з 3 липня 1929 року ВУЦВК і Раднарком України прийняли сумнозвісну постанову «Про поширення прав місцевих рад щодо сприяння виконання загальнодержавних завдань і планів» та постанову «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель» ( 1932 р.) Ці постанови дозволили місцевим радам накладати на боржників штрафи – до п’ятикратного розміру від вартості незданого хліба, продавати господарства боржників, порушувати проти них кримінальні справи. Звичним явищем по всій Україні стали нічні обшуки селянських садиб, господарі яких відмовлялися вступати до колгоспів. Щоб позбавити селян можливості збувати продовольство поза державними каналами, в 1930 році приватну торгівлю було заборонено, а ринки закрито ( вони відновили свою роботу лише в травні 1932 року). На території сучасного Андрушівського району осінь 1932 року не була неврожайною, селяни зібрали хороший урожай, який обіцяв спокійне життя селянських сімей взимку 1932 та навесні 1933 років. Та не так сталось, як гадалось! Неможливо ні з чим порівняти той страшний голодомор 1932 - 1933 року. Він був зроблений штучно, щоб знищити більшість українців, які славились своїм волелюбством, любов’ю до своєї землі і не хотіли миритися з новим порядком господарювання на землі – колгоспами. Голодомор став одним із способів заганяння непокірних до колективних сільськогосподарських господарств. Плани держзаготівель виконували представники місцевої влади сіл, витрясаючи із селян останню мірку зерна, засуджуючи тим самим їх до голодної смерті. Ніяких документів про забрану їжу не видавали, забирали все, що знаходили. Могли прийти групою в 5 – 6 чоловік із шпичками ( довгі, загострені на кінці залізні палиці) і вдень, і посеред ночі. Були випадки, що приходили кілька разів на день, поки щось не знайдуть. Шукали скрізь: і в запічку, і в одязі, і в колисці дитини, перекопували і розгрібали землю в хаті, в коморі, в хліві – кругом, де можна було щось заховати. Знаходили залишки картоплі, буряків, лишки пшона - і забирали все, кидаючи односельців у лапи голодної смерті. Люди називають імена тих, що забирали у голодуючих останнє – Добровольський Юзеф Григорович, Ігнатович, Кулик Пилип. У тих, хто не йшов у колгосп, забирали все – згадувала Пасічник Марія Мефодіївна (1919 р.н.) Цілими сім’ями, цілими кутками вмирали люди, залишались пусті хати. Тіла померлих були скрізь: на дорогах, де вони ходили шукаючи чогось, що можна було б з’їсти; у хатах, де люди, знесилившись, чекали доки смерть сама прийде до них; на полях, де вони перекопували землю, шукаючи мерзлу картоплину; на сільській вулиці – там, де заставала їх смерть. Жителька села Кулик Марія Павлівна (1925 р.н.) розповіла, що добре пам’ятає, як люди з голоду їли котів, собак, голубів, ворон, варили та їли кору з дерев, коріння з рослин, мерзлі минулорічні овочі, які вдавалось знайти, перекопуючи городи. Ліпінський Кароль Людвігович (1921 р. н.) та його дружина Ліпінська Павліна Йосипівна( 1925р. н.) згадують, що основними стравами тоді були затірка із споришу та кропиви, ягоди, варили чай з м’яти, калини, пирію. Люди вмирали від дистрофії (катастрофічне зменшення ваги), масовими стали захворювання на дизентерію та інші хвороби, які викликали масову смертність. Дехто вважав, що муки голоду можна зупинити п’ючи багато води. Такі люди опухали, але їсти хотілось так само. Щоб зупинити муки голоду, люди навіть їли те, що небезпечно було їсти. Так, односельці згадують, що у сім’ї Пальчинської Наталії померла і сама мати і її п’ятеро дітей, які з’їли сире м’ясо загиблої тварини. У Крилівці померлих хоронили родичі, які мали силу викопати могилу на сільському кладовищі. Місцева жителька Слободянюк Наталія Григорівна (1905 р.н.) згадувала, що до однієї могили клали кілька тіл, без трун та погребального обряду, бо не мали сил навіть, щоб копати кожному окрему могилу. А коли поховати померлого не було кому, то їх збирали підводою і відвозили до братської могили на кладовисько. На жаль, були випадки, коли до братської могили потрапляли ще живі, але уже приречені на смерть, бо за ними не хотіли їхати на другий день, щоб забрати тіло. Богайчук Надія Володимирівна зазначала, що на початку голоду люди допомагали один одному, родичам, сусідам – ділились останнім. А потім і ділитись стало нічим. Жебракам, які в цей час блукали селом, ніхто нічого на подавав не тому, що не хотіли дати, просто не було що дати. Часто жебраки, а це в основному були жінки та діти, тихо біля тину і помирали. І ніхто із місцевих жителів не знав ні хто вони , ні звідки. Їх хоронили у братських могилах разом із померлими жителями села. Дітей – сиріт, які залишались без батьків, годували в шкільній їдальні, а після оформлення відповідних документів, їх забирали до інтернатів. Годували також тих дорослих, що працювали в полі один раз в день благеньким кулешиком у колгоспній їдальні ( варила їжу Богайчука Устима мати). Але й він багатьом спас життя. В той час був прийнятий закон про п’ять колосків. За цим законом, людина, у кишенях якої було знайдена хоч одна жменька зерна, засуджувалася до строгого покарання, в окремих випадках навіть до смерті, за звинуваченням у розкраданні колгоспного майна та зраду ідеалам революції. На жаль, в селі був випадок канібалізму. Кравчук Ганна із дочкою вбили жебрачку, яка зайшла до них у хату попросити їсти та заночувати. Цих людей було зразу ж заарештовано і вислано із села Вижили тільки ті сім’ї, у кого була корова. Її вся сім’я дружно доглядали і годували. Та найбільше приходилось оберігати корову, щоб її не вкрали. Навіть були випадки, що старшим у сім’ї приходилось ночувати разом із коровою, бо боялися, що не застануть своєї годувальниці на місці. Кондратюк Лідія Купріянівна ( 1919 р. н.) згадувала, що велике було горе, коли у них корову вкрали, залишивши господарям тільки шкуру. Ті, що були дорослими і сильними - працювали на заводі у Червоному. Там їх годували у заводській їдальні. Тих, що пережили голодовку ( так місцеві жителі називають голодомор 1932 – 1933років) ще довго переслідував страх голодної смерті. Потім вони ще довго – довго ховали по закутках скоринки хліба, відро зерна, вузлик крупи про чорний день, боячись голодної смерті. Під час голодомору у селі померло близько 200 жителів. З метою вшанування пам’яті загиблих сільська рада планує встановити пам’ятний знак на сільському кладовищі, у місці, де хоронили померлих під час голодомору. . Колективізація в селі, як і у інших регіонах України, супроводжувалася свавіллям та жорстокістю. Пік репресій припадає на 1937 -1938 роки. «Ворогів» народу знаходили найчастіше серед одноосібників та тих, що не бажали усуспільнювати особисте майно. Для відновлення історичної справедливості слід сказати про безневинно постраждалих від тоталітарної системи жертв репресій. Такі теж були в Крилівці. Базалінський Сидір Кузьмич народився в с. Крилівка Андрушівської волості, Житомирського повіту, Волинської губернії. Українець, освіта домашня, тесляр цукрозаводу с. Червоне. Заарештований 9 вересня 1937 року. Обвинувачувався за ст.. 54-10 КК УРСР. За постановою трійки при УНКВС по Київській обл.. від 11вересня1937 року ув’язнений до відбування покарання у виправно-трудовому таборі на 10 років. Реабілітований у 1989 році. Богайчук Оксентій Миколайович народився в с. Крилівка Андрушівської волості, Житомирського повіту, Волинської губернії.Українець, письменний, робітник радгоспу, проживав у с. Крилівка. Заарештований 9 вересня1937року.Обвинувачувався за ст.. 54-10 КК УРСР. за постановою трійки при УНКВС по Київській обл. від 11 вересня 1937 року був ув’язнений до відбування покарання у виправно-трудовому таборі на 10 років. Реабілітований у 1965 році. В 1934 році у селі на основі першого створюється два колгоспи. Другий колгосп назвали імені Хрущова. Він мав 1033 гектари землі, в тому числі – 525 ріллі. Це було багатогалузеве господарство, яке лише від заробітків збоку за рік мало до 20 тисяч карбованців прибутків. Але колгоспникам гроші не платили, а лише записували трудодні. Люди повинні були прохарчувати та одягнути свою сім’ю самі, за рахунок свого домашнього господарства. У 1936 році Крилівка нараховує 266 господарств, 1286 га. - орної землі, 501 га. – сінокосу, коней – 191, корів – 235, волів – 57голів. В селі з’являються: фельдшер, агроном, вчителі, працює школа. До 1939 року сільська рада називалась Крилівська сільська Рада робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Вона знаходилася в будинку напроти церкви, через дорогу від магазину, на початку вулиці Білопільської, якою колись часто їздили на ярмарок у село Білопілля (тепер вулиця Гайдара). Перші скорботні повідомлення ввірвалися в мирне життя крилівчан з радянсько – фінської війни, з якої не повернулось до рідних осель 16 воїнів - уродженців села. Полум’я Великої Вітчизняної війни дуже швидко докотилось до Житомирщини. Уже 23 червня 1941 року Андрушівський райвійськкомат розпочав мобілізацію до армії. На приймальний пункт в перші ж дні йшли сотні добровольців, серед яких були і жителі Крилівки. Гасло: « Все - для фронту, все - для перемоги» стало основним законом життя крилівчан. З наближенням фронту розпочалась евакуація худоби, промислових підприємств, населення. Основні бої на підступах до району велись в районі Бердичева, де частини 15-го мехкорпусу під командуванням генерала С. Я. Огурцова відчайдушно боролись з переважаючими силами ворога. Однак 18 липня 1941 року ( за матеріалами «Книги Пам’яті України», або 20 липня – за матеріалами « Хронологічного довідника про визволення від німецько – фашистських загарбників») село було окуповане і знаходилось під п’ятою окупантів 906 днів і ночей. Відразу фашисти стали наводити так званий «новий порядок»: в райцентрі, в Андрушівці створили комендатуру, жандармерію, поліцію, районну управу. І розпочався жорстокий терор проти мирних жителів. Першими жертвами стало єврейське населення, комуністи, комсомольці. Під час окупації, як свідчать архівні документи, колгоспне господарство було розграбоване повністю. Водночас окупанти обклали населення непосильними податками, за невиконання яких загрожував розстріл. Під час окупації, як свідчать архівні матеріали, сільськогосподарські машини, колгоспна худоба, що залишилась, насіннєві фонди були пограбовані і вивезені. Широко практикувався прихований грабунок населення. В жителів забирали все, що потрапляло під руки. У лютому 1942 року місцева управа видала наказ про обов’язкову здачу населенням молока, молокопродуктів і категорично заборонили приватну торгівлю молоком. Все це призвело до все більшого зубожіння жителів села. Постійно зростали ціни на хліб і продукти першої необхідності. Буханець хліба коштував 120 – 130 крб., стакан пшона 15 – 20 крб. У грудні 1942 року хліб порівняно з груднем 1941 року подорожчав у чотири рази, у березні 1943 року – в десять разів. Через голод серед населення поширювались хвороби, люди не отримувало ніякої медичної допомоги, в лікарню жителі села не допускались. Провідною ідеєю нацистської програми було фізичне винищення слов’янського народу. Її виявом став принцип «знищення працею». Він здійснювався у двох напрямках: примусове залучення населення до праці безпосередньо на окупованій території і примусова відправка жителів села до Німеччини. Примусовий набір робочої сили почався в лютому – березні 1942 року. Добровільне вербування громадян відразу зазнало провалу. Тоді окупанти стали застосовувати силу й терор щодо набору робочої сили. Вигнано із Крилівки на каторжні роботи в Німеччину 36 чоловік. Рекомендувалося використовувати до непокірних тілесні покарання. Сільському старості наказувалось, що «за невихід на роботу або погане ставлення до роботи бити нагаями, а у випадку повторної непокори – вішати». Та марними були зусилля гітлерівців перетворити людей на рабів. Жителі району бойкотували або саботували німецькі розпорядження, почала діяти партизанська група в нашому, Андрушівському районі, якою керував Іван Данилович Богорад. Вона з метою зриву вивезення хліба до Німеччини в дванадцяти селах району, в тому числі і в Крилівці, підірвала молотарки. Жителі села вели боротьбу проти окупантів. Вчителі Допіро О. М. та Петрук Ф.К. були зв’язані з партизанами і підпалили молотарку, яку привезли самі німці, щоб змолотити звезені в район Борисових штанів скирти хліба. Коли молотарка загорілась, німці заставили людей, що працювали неподалік і біля молотарки гасити вогонь. А потім оточили всіх, хто там був і поставили на коліна збираючись розстріляти. В цей час до згорілої молотарки на коні під’їхав староста Нейман. Це був ставленик німців, не місцевий, з німецьких колоністів, який дуже жорстоко ставився до жителів Крилівки. При кожній нагоді, а то і без нагоди він бив не тільки дорослих, а і дітей та старих людей, Він голосно щось вигукував німецькою мовою. Вислухавши його німці опустили зброю. Потім він звернувся до людей і наказав іти додому, попередивши, що якщо ще щось схоже повториться, то все село буде спалене. За всіх розплатились своїм життям Петрук Федір Корнійович, 1904 р.н., розстріляний в 1943 році (за словами дочки Бордій Лідії Федорівни – вивезений кудись, бо тіла його серед розстріляних його дружина не знайшла і слід його губиться ) та Допіро Олександр Мусійович, уродженець с. Глинівці (Ляхівці ), під час війни – житель села Крилівки, розстріляний німцями за зв'язок з партизанами. Але жорстока розправа з патріотами не злякала крилівчан. Вони переховували партизанів, збирали та передавали їжу, теплі речі, зброю, корисну для партизанів інформацію партизанській групі Богорада, яка базувалась в Халаїмгородковецькому лісі. Жителі Крилівки – Арцюх В.Г., Біглий В. Лівіцький та Лівіцька О.П. та ін. поповнили ряди партизанів. Нейман запам’ятався крилівчанам як жорстокий прислужник та німецький посіпака. Він організовував облави на село вночі і багато молоді потрапляли до рук німців і їх було вивезено до Німеччини. Згідно з архівними даними в селах району було розстріляно, задушено, померло з голоду, загинуло від бомб, снарядів 2211чол., в тому числі 438 дітей. 1350 – євреїв. Серед них жителі с. Крилівки, які були піддані страшним тортурам і знищені німецьким фашизмом. Арцюх Андрій Гнатович – 1927р.н. та Стахурський Василь Тодосійович - 1902 р.н. розстріляний та повішений під час окупації за зберігання зброї. Лановий Раєвський, який підтримував зв'язок із партизанами, дочакавшись, коли німців та Неймана не було в селі, наказував, щоб люди молотили хліб і забирали його по домівках. Це спасло людей від голоду. В ході Житомирсько – Бердичівської наступальної операції, через Андрушівський район вперед на захід, рухались з боями танкісти 11–го гвардійського танкового корпусу 1 – ї танкової армії та з’єднання 38 – ї загальновійськової армії. В першому ешелоні 11–го гвардійського танкового корпусу наступали 44 – а та 45 – а гвардійські танкові бригади підполковника І. І. Гусаковського та полковника Н. В. Моргунова. Це добре видно на військовій карті часів Великої Вітчизняної війни. При визволенні села відзначилися хоробрістю танки з написами: «Монгольський чекіст» та «Від промкооперації МНР» під командуванням лейтенанта Георгія Петровського. Цікаво про ці та інші танки, про визволення Андрушівщини, про бої танкової бригади «Революційна Монголія», до якої входили названі раніше танки розповідав у своїй книзі генерал – лейтенант у відставці Микола Кирилович Попель, яку назвав « Бригада « Революційна Монголія»( Москва видавництво ДОСААФ СССР 1977 р. ст.. 92 – 93 ). Він дуже достовірно розповідав про подвиги та героїзм бійців, сержантів і офіцерів 44 – ї гвардійської танкової бригади, яка носила почесне звання « Революційна Монголія», оскільки в її рядах боролись з ворогом танки, закуплені на зібрані монгольським народом кошти. А 26 і 27 грудня 1943 року село під час німецького артилерійського обстрілу дуже постраждало. Були вбиті і поранені місцеві жителі, серед них – діти, було спалено до 30 хат і господарських будівель в центрі села та вздовж берегів річки Рудка, де стояла стрілецька частина. Визволивши Крилівку, фронт покотився далі. Село було визволене 27 грудня (за даними «Хронологічного довідника про визволення Червоною Армією населених пунктів Житомирської області від німецько-фашистських загарбників.» між селами Крилівкою та Нехворощю є велике рівне поле. З перших після визволення днів на ньому почав діяти Нехворощанський аеродром, на якому базувались радянські літаки. Льотні екіпажі розселяли на квартирах у хатах жителів села Крилівки. Харчували льотчиків у школі, де була обладнана їдальня. Були спочатку літаки – винищувачі. Пізніше, коли фронт покотився далі, на аеродромі з’явилися літаки - бомбардувальники дальньої авіації – 111 бомбардувальний берлінський авіаційний полк дальньої авіації ( під час війни він називався 111 авіаполк нічних мисливців – блокувальників, літаки, на яких вони літали на завдання, мав спеціальну білу стрілу на корпусі літака, яка вирізняла їх серед інших літаків. Цей полк базувався на Нехворощанському аеродромі з 05. 11. 1943р. по 26.12.1944р і входив до складу діючої армії), 101 винищувальний авіаполк, літаки ІЛ – 2, У – 2, ЛА – 5, А – 20 - Ж та багато інших. Про своє перебування та базування свого полку на Нехворощанському аеродромі згадував у своїй книзі « Записки із льотного планшета» льотчик – ас часів Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу, Тимофій Сергійович Лядський. У матеріалах його книги просто, стримано, без прикрас та бравади розповідається про страшні бої, про безкінечні бойові вильоти ( був випадок, що йому прийшлось здійснити 22 бойових вильоти за один день) і після кожного польоту – друзі, товариші, які уже ніколи не оживуть. З особливим теплом він згадував гвардії лейтенанта, замісника командира ескадрильї, штурмана Козлова Івана Івановича, який загинув при вильоті на бойове завдання і похований в Крилівці, на сільському кладовищі. Він пише, що «рідко приходиться хоронити друзів і товаришів – льотчиків», тому що, як правило, вони гинуть десь, не там, звідки злітали в небо. Воїн присвятив цю книгу «своїм товаришам, живим і мертвим, тим, хто безстрашно бився з ворогами в ім’я свободи своєї Вітчизни». В книзі він згадує про бойові будні, називає імена своїх кращих друзів, серед яких і Георгія Берегового, в майбутньому – космонавта, про те, як їхній полк базувався на Нехворощанському аеродромі, а льотний склад був на квартирах у селі Крилівка, яке знаходиться за два кілометри від аеродрому. Лядський пише, що в той час німці називали їхній авіаполк - « чорна смерть», а льотчиків – «смертниками», і дуже не любили зустрічатись з радянськими льотчиками, особливо в нічному небі. Жителі Крилівки теж з теплом згадують льотчиків, які квартирували у сільських хатах, про те, що хлопці вони були молоді, веселі, але завжди із задоволенням допомагали господарям дров нарубати, огорожу чи хату відремонтувати, навіть просто принести води. В роки війни 270 жителів села боролися проти фашистських загарбників, 192 з них - не повернулись до рідних домівок, навіки залишившись на полі бою, 135 – нагороджені бойовими орденами і медалями. 114 воїнів загинули при визволенні села від фашистів. Одна з вулиць названа на честь льотчика Заможного Івана Онисимовича, який загинув у 1944 році і похований в Крилівці. В 1952, 1954 та 1964 роках в селі споруджено пам’ятники на братських могилах воїнів, які загинули смертю хоробрих під час визволення села від гітлерівських окупантів. У 2005 році, до 50 – річчя Перемоги, ці пам’ятники були оновлені гранітними плитами, на яких викарбовано імена загиблих воїнів. Після закінчення Вітчизняної війни село розпочало роботу по відбудові господарства. Люди працювали не покладаючи рук. Роки, як пелюстки з квітучої вишні, обсипалися додолу, залишаючи буйну зав’язь, що з часом, хочеться вірити, обернеться на прекрасне життя для всього українського народу. Рішенням загальних зборів колгоспників обох колгоспів від 24 серпня 1950 року колгоспи імені Хрущова та імені Першого травня були об’єднані в один колгосп імені Хрущова, що потім, у 1963 році був перейменований у колгосп імені Фрунзе. У відповідності до Указу Президії Верховної ради УРСР від 30 грудня 1962 року Андрушівський район було ліквідовано і Крилівська сільська Рада перейшла до території Бердичівського району. На підставі Указу Президії Верховної Ради від 4 січня 1965 року поновив свою діяльність Андрушівський район і сільська рада увійшла до складу його території. Завжди жителі Крилівки любили і вміли працювати. В 1953 році отримали урожай пшениці 9,3 ц. з га; кукурудзи – 5ц. з га; цукрового буряка – 52 ц. з га. Великої рогатої худоби нараховувалось 519 голів( в тому числі корів – 74), свиней у колгоспі було 199. а у 1963 році пшениці було зібрано по 14 ц. з га, кукурудзи – 24 ц. з га., цукрового буряка отримали по 93,1 ц. з га. В цьому ж році утримувалося на фермах колгоспу - 424 голови великої рогатої худоби ( в тому числі корів – 186 У 1966 році дворів було 627, у яких проживало 1924 чол. Колгосп ім. Фрунзе в ті роки був багатогалузевим господарством. Основні засоби колгоспу становлять 348 167 крб. неподільні фонди становлять 217 893 крб., технічні засоби: тракторів - 9, комбайнів – 4, автомобілів – 7. У 1966 році у восьмирічній школі навчалося 300 учнів, фельдшерсько – акушерський пункт, дитячий садок, відділення зв’язку,2 магазини. Проведено радіо та електрику до кожної хати. За самовіддану працю 79 жителів села нагороджено орденами та медалями СРСР, серед них орденом Леніна нагороджений тракторист Ковалюк Іван Корнійович, Семеняка Василь Антонович нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора у 1973 році. У Крилівці нараховувалось в 1972 році 1709 жителів, які жили у 621 дв. Не обминула затишну і квітучу Крилівку війна у Афганістані, обпаливши душу, тіло та серця крилівських хлопців: Гриня Юрія Михайловича, Іщука Бориса Васильовича та Плахотіна Михайла Володимировича. В 1974 році 19 березня на основі рішення об’єднаних зборів уповноважених колгоспів імені Ватутіна (с. Нехворощ), імені Фрунзе ( с. Крилівка), « Україна» ( с.Гальчин) названі колгоспи були об’єднані в один колгосп – гігант «Україна» із центральної садибою в с. Гальчин. Колгосп імені Фрунзе тепер став Криловецьким відділком колгоспу «Україна» Через 14 років 20 лютого 1988 року відбулися загальні збори колгоспників села Крилівки, на яких було вирішено від’єднатися від колгоспу «Україна», стати самостійним господарством, повернути собі назву – колгосп імені Фрунзе. Вищим органом керівництва вирішено вважати колгоспні збори уповноважених в кількості 250 чоловік. Коли вибухнула у 1986 році Чорнобильська атомна станція, жителі села: Арцюх Володимир Петрович, Заєць Іван Володимирович, Нагребельний Віктор Ростиславович, Томашев Петро Іванович стали ліквідаторами і, не думаючи про себе, спасали рідну землю від радіоактивного забруднення. У 2000 році після реструктуризації було проведено розпаювання колгоспних земель між членами колгоспу. І вся земля колгоспу ім. Фрунзе була поділена на 503 земельні паї. У 2001 році виникло колективне сільськогосподарське підприємство (КСП ) «Крилівське». Тоді ж було реалізовано в життя виділення паїв жителям села способом жеребкування. Потім було проведено оцінку майна і видано майнові сертифікати 520 жителям села на суму 570 тис. 4 гр. Очолює спілку співвласників майнових паїв Копаниця Микола Сергійович. А потім КСП було реформовано у СТОВ ( сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю), засновниками при реєстрації були три жителі села - Гринь Микола Левкович, Міліція Володимир Іванович, Копаниця Микола Сергійович, четвертим засновником була юридична особа – Червоненський цукрокомбінату в особі колишнього його директора - Самуся Володимира Леонідовича, саме з цим і було пов’язане призначення керівників підприємства, яке працювало в Крилівці. У 2000 році 18 жителів села, колишніх колгоспників, вийшли із КСП, отримали свої паї і почали господарювати одноосібно. Всього на їхні паї було виділено 41,59 га. землі. У 2001 році до них приєдналися іще 28 чол., яким було виділено 74,94 га. землі. Весною 2002 року до них прилучилися ще 3 чол., що отримали 7, 65 га земельних угідь. Всього 49 жителів села взялися обробляти землю одноосібно. Слід сказати, що не всі ці 124, 18 га землі, виділеної їм, обробляється в повному об’ємі. Частина виділених земель не використовується через високі ціни на пальне, гербіциди та насіння сільськогосподарських культур. крилівчани завжди любили, люблять і будуть любити свою землю. Тому вони готові щоденно трудитися і прикрашати своєю працею її. В селі у 2003 році проживало 1012 чол. у 393 дворах, 192 будинків жителів було газифіковано. Зараз село живе. Працює. Рухається вперед, долаючи все нові і нові перепони. У кінці 2006 року в селі нараховувалось 993 жителі. У 2007 році оформлені договори оренди земель з агрофірмою «Світанок », а також проведена робота по отриманню ліцензії « Спеціальний дозвіл на користування надрами Крилівського родовища корисних копалин » на видобування гранітів. Ліцензія отримана 22 серпня 2007 року. Площа об’єкта – 15,7 га. Спосіб видобування – поверхневий. Термін ліцензії – 20 років. Промислова площа – 40 га., куди входять: площа під’їзних шляхів, складування готової продукції, териконів пустих порід, установка щебеневого заводу, підсобні приміщення. В селі працює кілька приватних підприємців. Це Добровольський Андрій Володимирович, який оформив оренду сільського ставка та обробляє паї, Парфенюк Галина Василівна взяла 25 га із земель запасу сільської ради і працює на них, Савіцький Роман Валерійович готує документи по оренді 27, 3 га колишнього колгоспного саду. Приватний підприємець Діюк Лідія Василівна працює у ательє по індивідуальному пошиттю одягу. Працюють відділення зв’язку, дитсадок, 4 магазини ( 3 з них – приватні), сільська бібліотека із фондом у 7860 книг, загальноосвітня школа. Крилівська загальноосвітня школа I –II ст. , у якій навчаються 116 учнів і працюють 15 вчителів, гордиться своїми працівниками. Це Дубровський Павло Григорович – колишній директор школи, ветеран Великої Вітчизняної Війни, педагог із 40 – річним стажем, нагороджений медаллю Макаренка, відзначений багатьма бойовими і трудовими нагородами. Медаллю Макаренка нагороджений Коновалов Василь Євгенович. Чотири вчителі школи мають звання « Старший вчитель», чотири вчителі - мають вищу категорію. Сільська бібліотека почала свою історію із хати – читальні, яка була організована у колишній хаті священика. Пізніше хата - читальня перебралась до приміщення клубу, яке було переобладнане із сільської церкви. Першим добровільним бібліотекарем був Арцюх Григорій Гнатович. Із роками росла кількість грамотних та освічених людей у селі, так само швидко зростав книжковий фонд бібліотеки. Завідуючою бібліотеки була Петрук Ольга Корніївна, а з 1963 року до 2006 року у сільській бібліотеці беззмінно працювала Прокопчук – Павлушо Галина Дмитрівна у 1963 році фонд складає 5163 книги на суму 2036 крб. У 1980 році сільській бібліотеці присвоєно звання «Бібліотеки відмінної роботи» В 2006 році бібліотека нараховує 7470 екз. на суму 4606 гр. Сьогоднішня Крилівка – велике гарне село, яке в числі перших населених пунктів району почало і завершило газифікацію будинків. На багатостраждальній рідній землі трудяться працьовиті, добросовісні, дбайливі люди Уродженцями села Крилівки є: Васильківський Станіслав Петрович – доктор сільськогосподарських наук, професор, завідувач кафедри селекції і насінництва, декан агрономічного факультету Білоцерківського державного аграрного університету. У 1987 році Біологічним відділенням Академії наук СРСР нагороджений пам’ятною медаллю М.І Вавилова. У 1978 - 1981 роках працював професором генетики і селекції в університеті Гвінейської республіки. Автор понад 100 наукових публікацій, у тому числі чотирьох підручників для вузів III – IV рівнів акредитації та двох монографій. Нагребельний Володимир Петрович – заступник директора інституту держави і права , Семеняка Василь Васильович – співробітник інституту держави і права. Пашковський Борис Володимирович – заслужений лікар України. Топоніміка (галузь знань, що всебічно вивчає географічні назви – їх походження, смислове значення, зміни в написанні та вимові)села дуже цікава. Адже багато географічних назв збереглося з давніх часів. Тому топоніміка – це ніби мова землі, яка розповідає про свої багатства, історію, таємниці, щастя і горе народу. Топоніміка важлива не тільки для істориків та краєзнавців, це культурне надбання нашого народу, яке важливо зберегти для прийдешніх поколінь. Криловецька земля багата такими назвами: Баранячий став – озеро, яке знаходиться біля хутора. Борисові штани – луги за селом, що тягнуться вздовж потічку, мають форму штанів. Броди – назва частини села, вулиці та земель в сторону Нехворощі. Випас – луки за вулицею Молодіжною Війтове озе

Другие новости на эту тему:

    Информер
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]