Поселення знаходилось поблизу границь, але його захищали рукотворні Змієві вали. При надходженні звістки про напад ворогів, у цьому поселенні негайно збирались на березі річки Унави, на підвищенні, старійшини навколишніх поселень на раду. Вони вирішували де приймати бій з ворогом. Сюди ж підходили дружини та загони воїнів, відбувалось вербування чоловічого населення у дружини, які йшли захищати свої поселення. Від слова «вербувати» і пішла назва цього поселення. Село відоме з XVIII ст.. До 1923 року село Вербів входило до складу Київської губернії, Білоцерківського повіту, Сквирівської волості. Поселення засновувалось в XII столітті і було спалене монголо – татарською ордою. Поступове відродження села почалось з XV ст.. в той час це був невеличкий хутір, який носив назву "Половецьке”. Перші поселенці - сім’я кріпака, яка втекла з кріпацько – феодального гніту. Поступово хутір зростав. Великі ліси оточували хутір. Колись в селі були ґуральня і цегельня. Спочатку землі цього поселення належали поміщику Еразму Михайлівському, а з середини XIX ст. – шляхтичам: Казимиру Вікентійовичу Цивінському, землі у нього було 3344 десятин, 277 душ селян; Казимиру і Владиславу Леонтійовичам Казимірським. Їм належало 572 десятин землі і 76 душ селян. Потім село перейшло у володіння Генріха Івановича Турчевича, якому належало 208 десятин землі і 18 душ селян. Пізніше землі села купив поміщик Чабанський (родом з Австрії). Йому також належали землі сіл Яроповичі, Степок. Корчмище та інші. Населення села брало участь у війні з Польщею 1648 – 54 рр. і гайдамаками (1763р.). На території села було 6 шинків. Приходська церква, названа в ім’я Святителя Миколая, кам’яна, побудована в 1810 році на місці попередньої, дерев’яної. Церква мала 37,5 десятин землі.» . В 1939 році ця церква була розібрана. Нині в селі діє Св. Миколаївська православна церква українського патріархату, яка розміщена у пристосованому будинку, що належить сільській раді. В сері також був польський костьол, який був розібраний у 1936 році. До революції в селі була церковно – приходська школа. Зараз це загальноосвітня школа I – II ст. , у ній працює 9 вчителів. Школа гордиться вчительською династією – сім’ю Устичів. В 1922 році в селі була організована « група по спільному обробітку землі». Ця група об’єднала 9 господарств і мала назву « Вінок». В 1924 році десять селянських дворів об’єднуються у комуну, яка носила назву « Промінь» Не обминули село лиховісні роки голодомору 1932 – 1933 років. Померло близько 100 чол., які захоронені на нині діючому сільському кладовищі. На тому скорботному місці встановлено пам’ятний знак у вигляді хреста. Серед репресованих жителів села був Березовський Леонтій Матвійович, який народився в с. Вербів Ходорківської волості, Сквирського повіту Київської губернії у 1897 році. Поляк, письменний, колгоспник. Проживав у с. Вербів Андрушівського р-ну, Житомирської обл. Заарештований 22 квітня 1938 року. Обвинувачувався у причетності до ПОВ ( Польська організація військових) За постановою трійки при УНКВС по Житомирській обл.. від 28 вересня1938 року розстріляний 4 жовтня 1938 року. Реабілітований у 1957 році. З 13 липня 1941 року село було окуповане німецько – фашистськими загарбниками. Визволене радянськими військами 30 грудня1943 року. 302 жителі села брали участь у боротьбі з фашистською чумою. 156 жителів села навіки залишились там, на полі бою, загинули, захищаючи рідну домівку. В центрі села знаходиться братська могила трьом загиблим воїнам, над якою установлено у 1958 році пам’ятник, біля якого завжди майорять живі квіти. З 1963 року Вербів став називатись Любимівкою. В селі працює будинок культури, фельдшерсько – акушерський пункт, відділення зв’язку, 2 приватні магазини, сільська бібліотека. Діє фермерське господарство Вручинського В. І. Уродженцями села є український радянський письменник В. С. Кучер (1911 – 1967) та Герой Соціалістичної праці М. Т. Северенчук. Кучер Василь Степанович (1911 – 1967), прозаїк, народився в селі Любимівка (стара назва Вербів) в сім’ї вчителя. Дитячі роки провів у селі Мостове (стара назва Війтівці). Закінчив Харківський університет (1934), працював робітником, журналістом. Учасник Великої Вітчизняної війни. Друкувався з 1930 року. Автор більш як трьох десятків книг прозових творів, серед яких збірки оповідань "Марта”, "Дві новели” (1932), "Мої друзі” (1935), "Шумлять верби” (1959); книжка нарисів "Людмила Павлюченко” (1943). "Марія Лисенко” (1948), "Шовкові струни”(1959); роман "Чорноморці” (1948,1952),"Устим Кармелюк” (1940, 1954) "Прощай, море” (1957),"Трудна любов”(1960) "Голод” (1961) "Намисто” (1964) "Орли воду п’ють” (1966) "Ми не спимо на трояндах”(1967) та інші. До складу села Любимівки зараз входить колишній виселок Зелений Гай (з 1960р.). У1941 році в Зеленому Гаю проживало 338 жителів в 75 дворах. Зараз це вулиця, яка зберегла свою попередню назву.