Польовою дорогою до Малої П’ятигірки їхати і швидше, і зручніше. Зазвичай, центр села там, де знаходиться сільська рада. Наблизившись до її приміщення, мимоволі ковзаєш поглядом по навколишніх приміщеннях. Навпроти - колишній магазин товарів повсякденного попиту - давно недіючий, з вибитими вікнами, належить Червоненському ССТ. Обіцяють власники відремонтувати споруду чи перепрофілювати, але рішення конкретного немає. Ліворуч бовваніють напівзруйновані, аварійні колишні житлові будинки - поставлені на баланс сільської ради. Практично їх неможливо реставровувати - та й за що, для кого і для чого. - До цього, - каже сільський голова Леонід Радкевич, - руки ще не дійшли, та й не все залежить від місцевої влади. Виявляється, перше враження було оманливим. Бо далі з розмови ставало очевидним, що за два роки свого головування Леонід Володимирович, який багато років є членом Партії регіонів, ввійшовши в довір’я місцевої громади, встиг разом з нею зробити багато. І це при тому, що в селі немає ні господарства, ні промислів (щоправда, є два підприємці, яким здали в оренду два збережені сільгоспприміщення, але ті працюють сезонно). Є ще дві торгові точки. Рада тісно співпрацює з районним центром зайнятості. Люди, що стоять там на обліку, вже третій місяць працюють в селі на громадських роботах. Мала П’ятигірка й справді невелика - у 140 дворах проживає 342 мешканці, третина - пенсіонери. Молоді небагато, бо в селі немає роботи - 7 чоловік їздять за нею в інші райони. Люди середнього віку, у яких діти живуть переважно в містах, та молоді подружжя виживають за рахунок підсобних господарств. - Тримають люди по 2-3 корови, продають молоко заготівельникам з нашого та Ружинського маслосирзаводів, - розповідає Леонід Володимирович. - У громадському стаді - понад 60 корів, тримають господарі й молодняк ВРХ, свині, птицю. Це і є їх основний дохід. Ви звернули увагу на нові будинки, що зводяться? Це сельчани, що зараз живуть у містах, а як вийдуть на пенсію, повернуться в рідне село. Молодим, зрозуміло, зараз справляти новосілля не під силу. В голосі сільського голови відчувалися впевненість і надія на краще майбутнє, бо він вірить, що реформи Президента України Віктора Януковича сприятимуть підвищенню рівня життя сельчан - він розповідав про своє село, про громаду, яка висловила йому свою довіру і з якою він, при сучасному безгрошів’ї, поволі вирішує місцеві проблеми. Власними силами зробили ремонт у приміщенні сільської ради. Колектив її, до речі, доброзичливий і дружний - такої думки про нього і сельчани. Проїджаємо біля цвинтаря, обнесеного сучасною бетонною огорожею. - Це зробили наші люди, всі вони, як одна дружна сім’я, - каже Леонід Володимирович. - Знаєте, односельці вірять мені і Партії регіонів, осередок якої я очолюю. Кожен житель добровільно вніс в громадську касу по 25 гривень і за ці гроші ми і впорядкували кладовище. В такий же спосіб плануємо реставрувати пам’ятник воїну-визволителю. Громада в нас дружна, не роз’єднало її навіть випробування періодом реорганізації сільськогосподарського виробництва. По-розумному вчинив тодішній керівник господарства В. В. Кебал разом із сельчанами - частину техніки продали своїм людям по ціні, нижчій, ніж могли це зробити для чужих, а частину здали в оренду п’ятигірчанам. Тепер у нас найнижча вартість оранки городів, обмолоту зернових, бо коли техніку продавали, то з новими власниками домовилися про знижку за виконані роботи. А той, хто орендує, вносить плату до спілки власників майнових паїв, яку очолює В. Ю. Лук’янчук - людина добросовісна, з високим почуттям громадянського обов’язку. Назбирається сума - витрачають її на громадські потреби чи роздають власникам майнових паїв. Радитися з людьми, не робити все від себе - це правило керівника добре засвоїв сільський голова. У аварійному приміщенні знаходилося приміщення ФАПу, а приміщення контори колишнього колгоспу пустувало. Тому й вирішили зробити своїми силами ремонт і переселити туди медичний заклад. Так і зробили. В добру справу вклала дуже багато праці й сумління завідуюча ФАПом Л. С. Соколівська. Ще одна добра справа на рахунку сільського голови: до приміщення сільської ради підвели газ, а «буржуйка», якою досі користувалися, стоїть про всяк випадок. Гордість села - школа. Будувалась вона на 200 дітей, а зараз в ній навчається 34 учні, першокласників - п’ятеро. В селі немає дитсадка, хоча дітей дошкільного віку зараз 17. Це питання треба вирішувати негайно, щоб у школі дітей не меншало, а всі діти п’ятирічного віку мають відвідувати дитсадок, як це передбачено новими реформами Президента України. Хвилює сільського голову те, що у селі погано працює телефонна АТС, складно з підвезенням дітей до школи, а з автобусним сполученням - справжня проблема: якщо автобусом, що їде з Бердичева, малоп’ятигірці доїдуть до Андрушівки в 11 годин, то в 12 - рейс назад. Що і де можна встигнути зробити за годину. Вихід один - добиватися відкриття приватного маршруту. - Хоча ми - крайнє село району, але дороги в нас не найгірші, - продовжує розмову сільський голова. - Це через те, що ми співпрацюємо з філією «Райавтодор», шляхи в нас грейдеруються, а взимку чистяться по кільцю. Допомогли нам дорожники - впорядкували місцеве сміттєзвалище. Ось так живе мальовнича, багата своєю історією, яка виписана й ілюстрована експонатами в шкільному музеї, Мала П’ятигірка. Навколо неї - здані в оренду поля. Подумалось: хто з діда-прадіда хліборобить, той не може зрадити землю. Хай ця відданість не переводиться, незважаючи на нелегкі випробування, з якими споконвіку живе селянин.
Лідія Наконечна.