Педагог з великої літери, історик-краєзнавець, завуч з позакласної роботи, директор першої міської школи. На якій би посаді він не працював, скрізь трудився творчо, з повною віддачею і великим ентузіазмом. Він завжди захоплював дітей якоюсь цікавою ідеєю чи справою. Чого були варті екскурсії в Калінінград, Юрмалу, Москву, Ленінград, в катакомби Одеси, Брестську фортецю. А які цікаві «Зірниці» проводились в школі, скільки цікавих газет випускали діти... Й. В. Лоханський - вчитель широкої ерудиції, людина з багатющим життєвим досвідом, краєзнавець і правдолюб, завжди багато працював над тим, аби розширювати дитячий кругозір, збагачувати серця школярів добротою. Він і тепер, зібравши за своє життя багатий краєзнавчий матеріал, намагається донести молодому поколінню правду про історичне минуле. Все, що відбувається в нашому суспільстві, проходить через душу і серце цього чоловіка, який і тепер займає активну життєву позицію. Він друкує багато історичних матеріалів, прагне, аби історія висвітлювалась правдиво, працює над написанням історії школи. Мабуть, велике воно, вчительське серце, якщо його вистачало на все і на всіх. Але все частіше болить воно ночами, бо в ньому і біль, і радість усіх вихованців. Його життя - це шлях праці, успіхів і втрат. Але йому є чим пишатися, що згадувати. Йосип Володимирович - учасник війни. Його груди прикрашають як військові відзнаки, так і нагороди за вчительську працю. У них з Ніною Марцелівною - чудова, дружна сім’я. Їх радістю і гордістю є доньки, внуки. І хоч сам Йосип Володимирович родом з Білорусії, але українська земля для нього стала рідною, бо тут прожито і пережито немало. Й. В. Лоханський любить життя, не байдужий до людей, завжди готовий розділити і радість, і горе. Тож з нагоди ювілею бажаємо йому міцного здоров’я, довголіття, хвилюючих зустрічей з рідними, близькими. Хай доля дарує ювіляру сили і завзяття, аби здійснити все задумане.

 

З повагою