В пам’яті спливають шкільні роки, котрі проходили в другій міській школі м. Радомишля. Старенький вчитель біології С. К. Богуславський, фанатично закоханий в природу, посадив разом з нами, учнями, садки біля школи, на березі річки Тетерів. Минули роки, радують зір сади, дарують людям незрівнянну красу весною, а восени - запашні дозрілі фрукти. А головне, що живе серед людей добра згадка про старенького вчителя. Якщо й ви завітаєте до древнього Радомишля, то обов’язково побачите цей сад. Пройшли роки. В 1970-у мене обрали головою колгоспу в с. Малі Мошківці. Першого березня я прийняв господарство, а наприкінці цього місяця ми посадили лісосмуги по узбіччях колгоспних полів з молоденьких берізок, які виділило нам Андрушівське лісництво. Керував посадкою Микола Сергійович Копаниця, а допомагали йому Л. М. Василенко, В. І. Рак, Л. А. Щербатюк. Вже залишили світ ці добрі і мудрі чоловіки, а білокорі красуні тягнуться до сонця і неба, милують зір. Глянеш на них – і в пам’яті зринають ті, хто посадив ці дерева. А що діється тепер?! Дерева вирубуємо, а нових не садимо. Є в Малих Мошківцях 73 гектари лісу. Нині він державний. Вже три роки повністю вирізають сосну. Вже зовсім вирубана ділянка, посаджена в 1947 році. Але останнім часом жодного деревцяти не посаджено. Що ж ми залишимо для потомків? Є в селі невеликий парк, уже теж наполовину вирізаний, бо дерева там були старі. Але виконком сільської ради на чолі з новообраним сільським головою планують в поточному році озеленити село. Наближається весна. Хотілося б, щоб і на території всього нашого району працювали в цьому плані. Аби під час місячника по благоустрою населених пунктів обов’язково проводилися акції з їх озеленення. Адже, посадивши дерево, кожна людина залишає святу пам’ять про себе, передає одвічну красу новим поколінням.

 

Василь Гребенюк.
с. Малі Мошківці.