«У будь-якій школі я можу підготувати призера обласної олімпіади»
Знайти його можна не на кафедрі, а серед студентів. Його блакитні очі відразу програмують вас на хороший настрій. Молодий, творчий, закоханий у свій предмет викладач кафедри прикладної інформатики та математики Сергій Станіславович Жуковський.
Народився 23 червня 1972 року в селі Малі Мошківці Андрушівського району Житомирської області.
Інформатикою цікавився ще будучи в школі. «Я відразу захопився цим предметом. Але в ті часи викладання й техніка були на досить примітивному рівні. Тому паралельно записався на курси». Після закінчення школи вступає на фізико-математичний факультет Житомирського державного педагогічного інституту.
«Я виріс у сім’ї вчителів, серед зошитів та книг. І хоча учнем був мовчазним та сором’язливим, все ж не побоявся обрати педагогічну стежку».
В студентські роки був учасником хору «Янтарів», де акомпонував грою на скрипці. «Основний мій інструмент – скрипка. Але, крім цього, граю на сопілці, фортепіано, баяні, гітарі. У хорі був впродовж навчання в інституті. За цей час ми об’їздили пів-України, були постійними учасниками різноманітних фестивалів, часто давали власні сольні концерти».
Отримавши диплом, був направлений на роботу в одну із шкіл Андрушівщини. «У класах було 5-7 учнів. Я викладав математику. Вже тоді робив спроби готувати дітей до участі в олімпіадах, але в нашу школу так і не дійшло жодного запрошення».
Народився 23 червня 1972 року в селі Малі Мошківці Андрушівського району Житомирської області. Інформатикою цікавився ще будучи в школі. «Я відразу захопився цим предметом. Але в ті часи викладання й техніка були на досить примітивному рівні. Тому паралельно записався на курси». Після закінчення школи вступає на фізико-математичний факультет Житомирського державного педагогічного інституту.
«Я виріс у сім’ї вчителів, серед зошитів та книг. І хоча учнем був мовчазним та сором’язливим, все ж не побоявся обрати педагогічну стежку».
В студентські роки був учасником хору «Янтарів», де акомпонував грою на скрипці. «Основний мій інструмент – скрипка. Але, крім цього, граю на сопілці, фортепіано, баяні, гітарі. У хорі був впродовж навчання в інституті. За цей час ми об’їздили пів-України, були постійними учасниками різноманітних фестивалів, часто давали власні сольні концерти».
Отримавши диплом, був направлений на роботу в одну із шкіл Андрушівщини. «У класах було 5-7 учнів. Я викладав математику. Вже тоді робив спроби готувати дітей до участі в олімпіадах, але в нашу школу так і не дійшло жодного запрошення».
народився та виріс в с. Червона Волока 14.10.1960р. 
ена 125-річчю від дня народження І. А. Фещенка-Чопівського. Учені й краєзнавці з Києва і багатьох областей України на пленарному засіданні виступили з дослідженнями життєвого шляху Івана Адріяновича, визвольних подій за незалежну Україну. Великий інтерес викликали доповіді краєзнавців у роботі секцій „Краєзнавчі студії Великої Волині” й „Постаті Великої Волині”. 
Козлов Йосип Дмитрович народився 2 квітня 1912 року в сім’ї лісника в с. Нехворощ Андрушівського району. До 1921 року жив у сім’ї, навчався в школі. В 1921 році померла мати Олександра Василівна і маленький Йосип став безпритульним. П’ять років поневірянь виховали в юнака на все життя серйозне ставлення до навчання та праці, до життя. З 1925 по 1927 рік Йосип був учнем Івницького лісопильного заводу, потім працював помічником машиніста на лісопильному заводі в с. Буймер Іванківського району Житомирської області, водієм у зоотехнікумі в с. Новий Завод Мархлевського району. В травні 1930 року вступив у Київську військову школу зв’язку ім. М. І. Калініна, яку успішно закінчив, і з листопада 1933 року по квітень 1936 року служив командиром взводу зв’язку 282 стрілецького полку 94 стрілецької дивізії. 
Народився в с. Стара Котельня у 1903 році в багатодітній сім’ї селянина-єврея. У Лева було п’ятеро братів. Після закінчення учительського інституту був направлений на роботу в Смоленську область, де й застала його війна. Коли німці наблизилися до Смоленська, Лев Маркович разом із сім’єю був евакуйований в Ташкент. Працював там до січня 1943 року, а потім його призвали до лав Червоної Армії. У діючій армії у складі Воронезького і Центрального фронтів воював Лев Маркович з серпня 1943 року. Бойове хрещення пройшов рядовим сапером у складі саперного взводу 1031 стрілецького полку 280 стрілецької дивізії 60-ої армії Центрального фронту, коли наші війська під командуванням генерал-лейтенанта І. Д. Черняховського визволили Глухів і вступили на українську землю. Леву Марковичу присвоїли звання молодшого сержанта і призначили командиром відділення саперів. 
Народився 16 лютого 1914 року в с. Івниця Андрушівського району в сім’ї селянина-бідняка. Українець. З 1922 по 1926 рік навчався в рідній 4- класній школі, після закінчення якої трудився у місцевому радгоспі. З 1930 по 1936 роки працював на різних роботах у Кривому Розі, Дніпропетровську, Житомирі - робітником, бурильником, їздовим, бригадиром на залізниці Житомир - Фастів. Був секретарем комсомольської організації, нагороджений значком "Ударник сталінського призову”. У січні 1936-го він був призваний до лав Червоної Армії і направлений у школу молодших командирів 62-го окремого саперного батальйону 62-ої окремої стрілецької дивізії у м. Біла Церква. У травні того ж року в числі кращих курсантів Федорчуку достроково було присвоєно звання молодший командир і до 1939 року він був командиром відділення, помічником командира взводу, старшиною.
Народився 30 серпня 1910 року в с. Малі Мошківці Андрушівського району в сім’ї селянина-бідняка. Закінчив 4 класи місцевої школи в 1924 році і п’ять років працював у господарстві батьків. У 1929 році став робітником Червоненського спиртового заводу, а через два роки поїхав на шахти Донбасу. Звідти у 1933-ому хлопця призвали до Червоної Армії. Служив на Далекому Cході, а після звільнення в запас аж до 1941 р. працював у рідному колгоспі ім. Косіора (пізніше «Жовтень») на різних роботах. 10 травня 1941 року Михайло був призваний на армійську перепідготовку - там його і застала вiйна. 
Народився 23 липня 1922 року в с. Гардишівка, Андрушівського району, в сім’ї селянина. Після закінчення Андрушівської СШ № 1 9 червня 1941 р. був призваний до лав Червоної Армії. У грудні 1941-го Олексій закінчив 47-му школу повітряних стрілків-радистів у м. Кутаїсі і був направлений на Західний фронт. У липні 1942 р. Олексія направили стрілком-радистом у 140-й бомбардувальний авіаполк, що воював на Ленінградському фронті. У січні 1944-го О. В. Броніцького тяжко поранено - у свій полк він повернувся лише у квітні. Тоді ж був прийнятий в ряди КПРС. З червня 1944 р. 140 БАП увійшов до складу Третього Білоруського фронту, де Броніцький воював до Дня Перемоги. 
