Ненавидить фашистських недолюдків і віддає всі сили боротьбі з ними. Його девізом стали слова: «Головне в нашому житті - безпощадна помста за муки ленінградців». Коли в січні 1943-го блокаду міста-героя на Неві прорвали, гітлерівці обстрілювали місто з гармат і бомбили, а залізниця Псков-Ленінград була для фашистів важливою артерією для підвозу боєприпасів і військової техніки. Перед нашим командуванням постало завдання: закрити цей шлях для ворога. Найкращий варіант - знищити Толмачовський міст через річку Луга. Та ціль прикривалася зенітною артилерією, винищувальною авіацією ворога. Наші штурмовики і бомбардувальники виходили на ціль безуспішно. Знищити Толмачовський міст доручили кращим у полку екіпажам лейтенантів Самохвалова (штурман Ільїн, стрілок-радист Броніцький) та Крюкова. На полігоні збудували макет Толмачовського моста і екіпажі цілий тиждень тренувались, відпрацьовуючи майбутні маневри. Було зроблено три вильоти для знищення моста. Бомби лягали поряд, а міст стояв. Під час четвертого вильоту екіпаж Самохвалова йшов ведучим. Інші відволікали від нього вогонь артилерії і винищувачів ворога. Та німці зосередили увагу на ведучому. Олексій, як досвідчений повітряний стрілок, намагався вивести з ладу і пілота, і літак ворога. Вдалий маневр - і «мессер», «клюнувши» носом, пішов до землі. Самохвалов вийшов на ціль - центр мосту. Від попадання бомб ферми моста стали на диби, завмерли на мить і рухнули у річку. А ще Олексій побачив, що бомби накрили міст саме тоді, коли по ньому рухався військовий ешелон. Вибухова хвиля підкинула літак. «Мабуть, зірвалися боєприпаси у вагонах», - подумав Олексій і доповів командиру, що фрици купаються в Лузі, а сам припав до кулемета, не поспішаючи прошив гнізда зенітних гармат, а коли розвертались і пересікали залізницю біля полустанка, послав кулеметні черги по вагонах ешелона, що направлявся до Толмачовського моста. За цю операцію екіпажі Самохвалова і Крюкова відзначили високими нагородами, а Броніцький став кавалером ордена Слави ІІІ ступеня. В січні 1944 р. Ленінградський фронт перейшов у наступ. Ланка Пе-2 140-го авіаполку одержала завдання - нанести бомбовий удар по першій позиції оборони ворога. Коли літаки наблизилися до цілі, ворожі зенітні батареї відкрили шквальний вогонь. - Бойовими, - подав команду штурман. - Люки відкрито! - доклав Олексій, і трійка пікірувальників понеслась до окопів і траншей. Бомби накрили ціль. Броніцький дав декілька черг з кулемета. Раптом поряд з їх літаком розірвався снаряд. Машину підкинуло, мотор чмихнув і завмер. Олексій звернувся по бортовому переговорному до командира. Відповіді не було. Мовчав і штурман. Літак то знижувався, то набирав висоту. Пілот, мабуть, намагався вирівняти літак в горизонтальне положення і подолати лінію фронту. А язики полум’я уже поповзли до кабіни. Сержант виглянув за борт. Внизу пропливали засніжені галявини, дерева. Раптом удар, тріск... Отямившись, Броніцький вибрався із кабіни. Навколо полум’я, дим… Кинувся до командира, штурмана, зірвав ковпак кабіни, яку заклинило. Вогонь обпалював руки, обличчя, сліпив очі. Витягнув обох, проволік далі від літака. І тут зірвались баки з пальним. Сніжинки падали на обличчя командира і не танули. Штурман теж був мертвим. Захоронити б, та земля мерзла. Та ж чи вистачить сил, бо й сам поранений. Олексій обклав тіла снігом, прошепотів: «Прощавайте, друзі, прийдуть наші, захоронять з почестями». Із-за лінії фронту було чути артилерійську канонаду. Олексій пішов у тому напрямку. Всю ніч добирався по засніженій цілині. Підкошувалися ноги. Падав, піднімався і знову йшов. «Якби ж присісти хоч на хвилину і заснути”, - стугоніла одна думка. «Це ж буде смерть», - суперечила їй інша. На світанку знесиленого, голодного, обгорілого Олексія підібрали наші розвідники. За виконання завдання, вихід до своїх із території, зайнятої ворогом, за збереження секретних документів (карти із розвідданими об’єкта, схеми, позивних зв’язку, касети з фотознімками) О. Броніцького представили до ордена Слави ІІ ступеня. У березні 1945-ого «петляківці» наносили удар по опорному пункту німців - Хайлігенбаль у Східній Прусії. Раптом замовкли зенітки і Олексій здогадався, що в бій вступають винищувачі ворога. Справа він побачив «мессера» із зображенням індійця, що стріляє з лука. «Давній знайомий… От диявол! Все-таки залишився живим після Толмачовського моста». «Індієць» атакував. Та коли його літак різко повернув, Олексій не пропустив шансу і довгою кулеметною чергою прошив кабіну «мессера». Понад 150 вильотів зробив сержант на фронтах Великої Вітчизняної війни, з них 50 - розвідка у глибокий тил ворога. Стрілок-радист О. Броніцький знищив сім танків, три ворожих винищувачі, близько роти піхотинців ворога. Президія Верховної Ради СРСР нагородила Олексія Васильовича орденом Слави І ступеня. Через поранення та інвалідність не здійснилась юнацька мрія Олексія - стати льотчиком. В травні 1946 року старшина Броніцький попрощався з армією.

історик-краєзнавець.

На фото: зустріч ветеранів Великої Вітчизняної війни Броніцького О. В., Зелінського А. А. і Богорада І. Д. з учнями міської школи № 1 (1975 р); погруддя кавалера трьох орденів Слави Броніцького О. В. на Алеї Слави в Андрушівці.