В сімдесятих роках минулого століття в нашому районі, як і в усій країні, популярним було трудове суперництво між господарствами, районами. Наш маломошківецький колгосп, наприклад, змагався із господарством с. Турбівка з Попільнянщини. Ми обмінювалися делегаціями, вивчали і запозичували досвід сусідів.
В кінці листопада 1973 року вони запросили нас на звітні збори в Турбівку. Наші господарства спеціалізувалися на відгодівлі великої рогатої худоби, отож інтереси і проблеми були спільні. У складі делегації зі мною поїхали водій Максимчук Л. А., завідуючий фермою Сірий Ю. П., головний інженер Ковальчук В. І.
Виявилось, що збори були не загальні, а проходили в садово-городній бригаді з участю голови правління Панченка М. П. Там нас тепло зустріли, показали господарство, розповіли про досвід одержання високих приростів на відгодівлі ВРХ. Багато цінного ми запозичили, наприклад, для технічного оснащення фермських приміщень - встановлення обладнання для напування худоби, механічного роздавання кормів.
На закінчення зустрічі нас за доброю українською традицією господарі запросили на вечерю. В невимушеній розмові згадували минуле, Михайло Петрович розповідав про службу в армії, де в його роті служив рядовий Л. О. Оверчук.
Після служби М. П. Панченко повернувся в рідне село, де його обрали головою колгоспу. Якось з району передали, що в господарство їде секретар обкому партії. Як же здивувався голова, коли побачив перед собою колишнього рядового Оверчука Л. О. Секретар обкому не розгубився:
- Ну от ми й зустрілись. В армії Ви були моїм командиром, а зараз я став Вашим.
Далі згадував голова про свої нелегкі трудові будні керівника, сповнені турботами з раннього ранку до пізнього вечора. Розрадою було те, що вдосвіта виходив з хати, яка стояла неподалік ставка, дихав прохолодою, слухав пташиний щебіт. Якось в неділю вирішив відпочити - одягнув вишиту сорочку і пішов берегом водойми.
Коли це підбіг сусідський хлопчина:
- Дядьку голово, он якісь приїхали легковою машиною і ловлять рибу.
- Це мене розсердило, - розповідав Михайло Петрович, - пішов я до непроханих гостей. Бачу, стоїть з вудочкою чоловік однаковісінький, що у висоту, що в ширину: - Хто такий? - питаю.
- А ти хто? - запитує гість.
- Колгоспник, - кажу.
Е, ні, - каже чоловік. По пиці бачу, що не колгоспник.
- І я бачу, що не робітник.
Незнайомець, посміхаючись, простягнув руку для вітання і сказав: Федір Маківчук.
- Мені і стукнуло в голову, - продовжував Михайло Петрович, - що це ж редактор журналу «Перець». - Ну що Ви наловите цією вудочкою? - звернувся я до знаного не лише в Україні, а й в Союзі сатирика. - Зараз я гукну своїх рибалок.
Хлопці затягнули невід, наловили риби, зварили юшки, посідали ми всі біля багаття і полились спогади. Федір Маківчук розповів про свою поїздку в США. В мене, згадував Панченко М. П., ще тиждень болів живіт від сміху.
Після цієї щирої гостини ми подякували господарям і поїхали додому.
В пам’яті залишились спогади про наше господарство і його трудівників, про гарного господаря, душевну людину - Панченка Михайла Петровича, про змагання між колективами, яке було ідейним стимулом у побудові соціалізму.

Василь Гребенюк
с. Малі Мошківці