Павло Степанович Федорчук (16 лютого 1914, Івниця - 24 лютого 1979, Москва) - Герой Радянського Союзу, в роки Радянсько-фінської війни командир взводу окремого саперного батальону 62-й стрілкової дивізії 13-ї армії Північно-Західного фронту, лейтенант.

Вирощування солодких коренів протягом 19 століття швидко поширювались на схід, південь і захід України не минуло це і Андрушівку де були сприятливі грунтово - кліматичні умови для цукрових буряків, чималі водні ресурси, добре розвинуте тваринництво спочатку виникає невеличка соковарня на лівому березі Гуйви, на так званій Яцюковій землі. Працював тут в основному покріпачений люд. Буряк терли на спеціальних тертушках вручну, для вичавлювання соку використовували примітивні пристрої, які приводили в рух кіньми та волами.

З 1979 по 1989 рік в Афганістані інтернаціональний обов’язок виконували 160 тисяч українських воїнів. 3 тисячі 360 солдатів додому з цієї війни не повернулися (3 тисячі 280 українців загинули, 80 зникли безвісти). Півтора року проходив там дійсну військову службу і Микола Васильович ДРАПАК.

Провівши сина в армію, мама молила Бога, щоб додому повернувся живим і здоровим. Виходець з робітничої сім’ї, дев’ятнадцятирічний юнак спочатку служив у Ленінакані, що у Вірменії, а потім за кермом вантажівки півтора року їздив крутими дорогами чужої країни. Бував у Кабулі, Кундузі, Кандагарі, Баграмі, Мазарі-Шаріф та багатьох інших містах далекого і чужого Афганістану.

Вже давно в Андрушівці дід Каленик не скликає лебедів для годування, а в парку, який посадив і зростив тут відомий цукрозаводчик Артемій Терещенко і до сьогодні панує аура краси, спокою і затишку. Ті ж озера, біля яких любила відпочивати сім’я Терещенків. Свого часу сюди приїздила житомирська поетеса Людмила Волошка і милувалась цим краєвидом...
Сюди щороку прилітають лебеді...

«Любая женщина – она как кошечка. То белая, пушистая, а потом вдруг выпустит коготки – и держитесь все!» – рассуждает звезда сериала «Кармелита» Наталия Рогоза. Яркая блондинка, уроженка Украины, всего несколько месяцев живет и снимается в Москве, но уже стала объектом пристального внимания как просто поклонников, так и вообще сильной половины человечества.

Герб - це емблема, особ­ливий спадковий знак, ук­ладений відповідно до за­конів геральдики поєднан­ням фігур та предметів, що мають символічне значен­ня та виражають певну іс­торичну традицію, існують такі основні групи гербів, як: державні, обласні, ра­йонні, міські, корпоративні, родові. Герб районний - це умов­ний розпізнавально-право­вий знак, що є символом районного суверенітету, це - пам'ятка історії та куль­тури, яка відображає спря­мованість розвитку і життє­діяльності району та про­буджує у його громадян патріотичні, краєзнавчі та земляцькі почуття.

У зеленому щиті з чорною базою - срібний цукровий буряк із золотою гичкою, супроводжуваний в щиті двома срібними лелеками з червоними дзьобами і лапами, а в базі - двома срібними кубиками цукру. У вершині щита - золоте сонце. Щит увінчаний клейнодом-тризубом, прикрашеним декоративним орнаментом, і обрамлений двома золотими колосками, оповитими синьо-жовтою стрічкою з написом "Андрушівський район". Автор - В.Ільїнський.

Андрушівка – місто над річкою Гуйвою, районний центр Житомирської області. Перші згадки про поселення під такою назвою датуються ще 1683 р. Від 1848 р. в Андрушівці почав діяти цукровий завод (перший на території сучасної Житомирської області). Завдяки розвитку цієї галузі село 1859 р. віднесли до категорії містечка. Статус міста поселення отримало 1975 р. Оскільки Андрушівка раніше не використовувала власного герба, тому для міста було опрацьовано нові проекти символів (автор – А. Гречило), які сесія міської ради затвердила 2 вересня 2003 р.

Герб Андрушівки: у червоному полі золотий андріївський хрест, вгорі – квітка ромашки зі срібними пелюстками та золотим осердям, обабіч – по срібній пірамідці цукру в золотій обгортці, внизу – срібна чаша, з якої виходить синє полум'я зі золотим обрамуванням.

Село (1620 жителів) Андрушівського району, розташоване на берегах р. Івянка. Перші відомості про Івниця датуються 1584. У другій половині XVIII ст. це було досить велике торговельно-ремісниче містечко з населенням понад 3 тис. жителів, в 1761 р. навіть отримало привілеї від польського короля Августа III. Тоді в містечку були церква, костел і каплиця, синагога і єврейський молитовний будинок, школа і дві лісопильні. У другій половині XVIII ст. тут на пологому лівому схилі річки закладається добре спланований ландшафтний парк з традиційною системою ставків зі шлюзами.