ZEOS

Вы пришли как Гість
Ваш IP адрес: 23.20.162.200
Количество дней с дня регистрации:
Ваш браузер:
Сегодня: 24.11.2017 01:11

Вітаємо Вас, Гість, на нашому сайті!

Сайт мешканців м.Андрушівка. На сайті є опис нашого чудового міста, також ви можете знайти цікаву інформацію про нього. Воно чудове як для туристичних походів, так і для культурних відпочинків.
Карта сайта Контакты Главная
Скрыть рекламный блок

Реклама

Погода в Андрушівці Реклама

Календарь

«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Фотохмаринка

Переводчик сайта

Авторизация

Реклама

Реклама

Опрос

Оцініть мій сайт


Популярные тэги

Андрушівка, Червоне,Антопіль, Бровки Перші, Бровки Другі, Великі Мошківці, Волиця, Волосів, Гальчин, Гарапівка, Глинівці, Городище, Городківка, Жерделі, Забара, Зарубинці, Іванків, Івниця, Камені, Корчмище, Котівка, Крилівка, Лебединці, Лісівка, Любимівка, Мала П'ятигірка, Малі Мошківці, Міньківці, Мостове, Нехворощ, Нова Котельня, Новоівницьке, Павелки, Стара Котельня, Старосілля, Степок, Тарасівка, хутір Чубарівка, Ярешки, Яроповичі. сайти Андрушівки, організації Андрушівки, погода Андрушівка, Андрушівка Чайка, походження назв населених пунктів району, безкоштовне фото на документи, оператори мобільного зв'язку в Андрушівці, установка ліцензійного Windows XP, створення сайтів в Андрушівці, установка антивіруса в Андрушівці, фотоальбоми Андрушівки, Установка супутникових антен, прошивка тюнера в Андрушівці ORTON 4100,Humax Va-FOX,Нumax Va- ACE,GLOBO 7010A, STAR-TRACK 550 SUPER PLUS, EUROSAT 8004, SMART MX-04, Golden Interstar 7700-8001, Andrushivka, Andruchivka, Житомирська область Андрушівка, історія Андрушівки, родина Терещенків, палац садиба Терещенка, ремонт комп'ютерів в Андрушівці, безкоштовна реклама Андрушівка, безкоштовні оголошення, нерухомість Андрушівки, продам, куплю в Андрушівці, погода Андрушівка, Андрушівка фото, друк цифрового фото, професійний ремонт мобільних телефонів,телевізорів, DVD, автомагнітол, відеозйомка весіль 2-ма відеокамерами, весільний фотограф в Андрушівці, Андрушівка фото, мегархів фотографій Андрушівки, організації Андрушівки, карти м. Андрушівка, підприємці Андрушівки, місця відпочинку в Андрушівці, сайти Андрушівки, Андрушовки, інтернет Андрушівки, таксі,де придбати комп'ютер в Андрушівці за низькою ціною і гарантією.

Реклама

Реклама

Счетчики

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
/history
Андрушівка
(матеріал з Вікіпедії) — вільної енциклопедії.
Основні дані
Країна Україна
Регіон Житомирська область

Район/міськрада Андрушівський район
Код КОАТУУ 1820310100
Засноване 1683 рік 
Статус міста з 1975 року
Населення 11 000 (2000 р.)
Площа 6,8 км²
Густота населення - 1 617 осіб/км²
Поштові індекси 13400-405
Телефонний код 04136
Координати 50°01′42″ пн. ш. 29°01′27″ сх. д. / 50.028333° пн. ш. 29.024167° сх. д.
Відстань
Найближча залізнична станція Андрушівка
До обл./респ. центру  - автошляхами 49 км
До Києва  - автошляхами180 км
Міська влада
Адреса:
13401, Житомирська обл., Андрушівський р-н, м. Андрушівка, пл Леніна, 7, Міський голова Бойко Володимир Іванович

Андру́шівка , Андрусівка — місто, районний центр Андрушівського району. За переписом 2000 року в Андрушівці мешкало 11 тис. чол. Статус міста Андрушівка отримала у 1975 році, до цього було селищем. Розташоване на березі р.Гуйва, має залізничну станцію.
 
Історія

Колись назва поселення була — Андрусівка, і Житомирщина на той час входила до Речі Посполитої. Вже з кінця XVII ст. Адрусівка дісталася роду Бержинських. Можливо, саме польським впливом можна пояснити зміну назви села. Особливо радіти Бержинським було нічого: село стояло пусткою після якогось з нападів. Бержинські все ж освоїлися і звели на березі ставка палац, розбили парк. Так би й лишалася Андрушівка селом, якби не цукор. Саме тут було в 1848 р. збудовано перший в краї цукровий завод. Цукрозаводчики Терещенки звернули увагу на Андрушівку досить скоро, і в 1869 р. і завод, і графський маєток дістався їм.
Парк було розширено за Артемія Терещенка, цегляний палац складної форми в часи М.І. Терещенка перебудовано в стилі французьського неоренесансу. В 1883-1914 рр. відбувається перебудова та модернізація місцевого заводу — він, розташований на околиці райцентру, і зараз функціонує.
Палац, в якому зараз розташована ЗОШ № 1, перебудовий 1975 р. Тоді було добудовано другий поверх над оранжереєю, яка з'єднувала палац і господарський корпус. Спочатку 25 січня 1919 р. тут було організовано матросом-балтійцем М. Попелем перший Волинь ревком, а в червні 1920 р. в цих стінах розмістився штаб Першої кінної армії, про що дотепер сповіщає меморіальна дошка.
В приміщенні збереглися мармурові сходи, а в одному з класів помітні рештки стилізованого під давньогрецький орнамент на стіні. Збереглися старий письмовий стіл Терещенків та «рубель» — праска.
Ще в 1871 р. на кошти Артемія Терещенка було відкрито однокласне училище.
Парк зберігся, як і ставки. На них щороку повертаються лебеді. В парку ростуть нечасті в цих широтах кедр та пробкове дерево.
Поруч з палацом стоять господарські будівлі — конюшні та інші будівлі. З тильного боку палацу зберігся великий фонтан невідомого походження.
Від єврейської громади, що проживала тут колись, лишився цвинтар. Євреї вперше з'явилися тут в 1784 р., коли ці землі відійшли до Росії. На 1926 р. єврейська громада складалася з 655 чоловік.
Окописько, що збереглося, було засновано в ХІХ ст., як не дивно — не на пагорбі. Остання хасидська могила тут датована 1994 р.
 
Економіка
Цукровий, спиртовий, 3 цегельні заводи, промкомбінат, маслозавод, теплоелектростанція, РТС, бурякорадгосп. 2 середні школи, школа робітничої молоді, училище механізації с. г. [ред.]
 
Побут
Будинок культури, кінотеатр, 4 бібліотеки, 2 клуби. [ред.]
 
Джерела
Українська радянська енциклопедія / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985.
 
 
Звідки пішла назва „Андрушівка”
Територія сучасної Андрушівки була заселена вже в 1-му тисячолітті до н.е. На це вказують знахідки знарядь праці двби бронзи, виявлені залишки,ранньослов' янського поселеннячнерняхівської куль­тури (А.И.Тереножкин „Предскифский период на днепровском Правобережье", К., 1961 г. стр. 124). В історичних джерелах Андрушівка під назвою Андрусовка вперше згадується в 1683 році в переліку „пустих сіл". За розповідями давніх ста­рожилів село раніше знаходи­лось в іншому місці (поблизу теперішнього місцерозташування), в урочищі Кучогори, де були залишки давнього поселення. Пізніше на місці цих розвалин знаходилося церков­не поле. Тут же був дім і двір господаря, який, за переказа­ми, називався Кучогорським, або Кучогором. Один із синів Кучогорського по імені Ан­дрій, або як його називали ласкаво Андрусь, переніс село на теперішнє місце і назвав його в честь свого імені - "Андрусовка". З XVII століття село стало влас­ністю польських магнатів Бержинських. В першій половині XVIII ст. Андрушівка належала до володінь князя Януша-Олександра Любартовича Санчушки. Потім володів Андрушівкою Шембек, родич Санчушків, а в кінці XVIII ст. купив цей маєток Фартунат Якубовський, а по його смерті, в 1830 році по спад­щині досталась Андрушівка його дочці Дороті Комиковій, яка в свою чергу віддала цей маєток своїй дочці - Олені Бенедиктивні - дружині графа Станіслава Генриховича Тишкевича. Тут була їх резиденція (Л.Похилевич „Сказання о населенных местностях Киевской губернии или статистические, исторические и церковные заметки о всех дерев­нях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся" Киев, 1864 г.). В 1798 році в Андрушівці налі­чувалось 123 двори з населенням 1046 чоловік, працювали вино­курня з двома котлами, три во­дяні млини і один на кінній тязі. З середини ХІХ ст. тут вже працював шкіряний завод, ви­нокурня, кілька крамниць; дві­чі на тиждень відбувалися ярмарки, а з 1845 року був побу­дований невеликий цукровий завод, - перший на Житомир­щині, - виробляв пісочний цу­кор. В ту пору через село про­ходила поштова дорога з Липовець в Сквиру. Було декіль­ка давніх могил. Село славило­ся садами. В 1864 році населен­ня вже було 1417 чоловік, зем­лі - 2520 десятин. В 1859 році Андрушівку було віднесено до розряду містечок. В 1869 році маєток купив цукрозаводчик Терещенко. Посту­пово в Андрушівці кількість на­селення збільшувалася і в 1911 році вже налічувалося 2359 чоловік.
 
Андрушівка
Андрушівка – місто, райцентр. Розташована на р. Гуйви, правої притоки Тетерева, за 47 км. від Житомира, обласного центру, у південно-східній частині області. Має залізничну станцію, є районна автостанція. Населення: - 10.000 чол., дворів -2.985. Через місто Андрушівка протікає річка Гуйва, яка впадає в р. Тетерів. Місто розкинулось на площі в 1.260 га. Територія сучасної Андрушівки була заселена вже в першому тисячолітті до нашої ери. Неподалік міста знайдено знаряддя праці доби бронзи, виявлено залишки ранньослов’янського поселення черняхівської культури ( середина I тис.) В історичних джерелах Андрушівка відома з 1683 р. під назвою Андрусовки і згадується в переліку « пустих сіл». Андрушівка тоді була приписана до Котельні. З XVII століття село стало власністю польських магната Феліціана Бержинського, який нещадно експлуатував місцеве населення. Селяни повинні були працювати на пана три дні на тиждень, сплачувати грошовий та натуральний оброк. В основному, селяни, крім різного роду ремесел, займались хліборобством і тваринництвом. Але чорноземи, які давали гарні врожаї, та мальовнича місцевість допомагали Андрушівці поступово зростати. В 1795 році налічувалось 1.058 жителів та 158 дворів; у 1798 році тут було 123 двори з населенням 1.046 чоловік, працювали: винокурня з двома котлами, три водяні млини і один на кінній тязі, розвивалось і набувало вдосконалення кустарне виробництво: гончарне, деревообробне, ткацьке. З середини XIXст. в Андрушівці поряд з хліборобством діяли: шкіряний завод, винокурня (пізніше спиртовий завод), раз на два тижні проводились ярмарки, працювало кілька крамниць. З 1850 року – 1.367 жит.,165 дворів. З 1859 року Андрушівку було віднесено до розряду містечок. У 1888 році було дворів – 266, а жителів – 2.132 чол. У 1899 році - 2.180 жителів та 445 дворів. «Грунтово-кліматичні умови, сприятливі для вирощування цукрових буряків і попит на цукор, наявність великих запасів лісів та робочих рук дали поштовх швидкому розвиткові цукрової промисловості. Спочатку виникає невеличка соковарня на лівому березі Гуйви, на так званій Яцюковій землі. Працював тут, в основному, покріпачений люд, батраки з навколишніх сіл. Буряки терли на спеціальних тертках вручну, для вичавлювання соку використовували примітивні пристрої, які приводились в рух кіньми та волами. Робота соковарні сприяла появі нової категорії трудящих – робітників. Роботи велись сезонно, по найму, переселення селян з навколишніх сіл йшло невпинно і особливого руху набуло після відміни кріпосного права в 1861 році. В 1848 році в Андрушівці « Товариством цукрових заводів братів Терещенків» було засновано перший на Житомирщині цукровий завод, виробництво на ньому базувалось на застосуванні ручної праці. Андрушівський маєток графів Бержинських в 1870 році купив цукрозаводчик Артемій Якович Терещенко і 9 грудня 1870 року подарував маєток сину Миколі Артемієвичу. В 1873 році цукровий завод було переобладнано і механізовано .На спорудження приміщення підприємства були запрошені кращі муляри з різних губерній України і Росії, для установки і монтажу цукроварного обладнання, парових машин та інших механізмів – спеціалісти з-за кордону, в основному з Німеччини. Наступного року він вже виробив 245 тисяч пудів цукру. На заводі працювало в той час 1.190 робітників. Для забезпечення цукрозаводу водою на річці Гуйві було споруджено греблю. Утворилось водоймище, яке існує до цього часу. За населеним пунктом було споруджено фільтраційні поля, які в народі називають відстійниками. Вони діють донині. Цукросировина на завод доставлялась кіньми і волами, запряженими в спеціально пристосовані для перевезення цукрових буряків підводи. Щоб здешевити транспортування солодких коренів і прискорити темпи їх доставки до місця переробки. М. А. Терещенко почав будувати до сіл, постачальників цукрової сировини, бруківку. Значну кількість цукрової сировини на Андрушівський цукрозавод доставляли плантатори з сіл Гальчина, Забари, Гардишівки, Зарубинець, Волиці, Ярешків, Войтовців (нині Мостове) Вчорайшого. Загальна площа посівів цукрових буряків становила 1.816 десятин.» - пише в своїй книзі, яка присвячена історії Андрушівського цукрозаводу відомий український письменник та краєзнавець О.М. Косенко. Скоро завод став одним з найбільших цукрозаводів на Україні. Ціни на цукор постійно зростали, що призводило до гострої конкуренції. Щоб перемогти своїх суперників, цукрозаводчики вдалися до збільшення робочого дня і зменшення заробітної платні. Робота на заводі проходила в період сезону варіння цукру безперервно, в дві зміни, по12 годин кожна. В Центральному історичному архіві України в фонді братів Терещенків зберігаються матеріали за різні роки обстеження санітарних умов Андрушівського заводу. Згідно з цими матеріалами робітникам доводилось працювати в тісноті і бруді, при нестерпно високій температурі й відсутності вентиляції. В сушильному, апаратному, розливному й фільтрувальному відділеннях температура сягала 30 і більше градусів. При такій температурі робітникам доводилось виконувати найбільш тяжкі роботи, зокрема переносити на плечах на верхні поверхи по 3– 4 голови ще гарячого цукру загальною вагою в 3– 4 пуди (48 – 64 кг.). Від такої роботи до кінця зміни на плечах робітників з’являлися опікові рани, які згодом загоювалися і після них утворювалися червоні шрами, які мали в робітників назву «сполети». За таку працю робітник отримував, наприклад, в 1875 – 1876 році за зміну від 25 до 60 копійок. Платня майстрів за зміну була в межах від одного до двох карбованців. До того ж, дирекція заводу не дуже дбала про створення елементарних умов побуту для сезонних робітників. Жили робітники в старих, низьких і сирих казармах, спали на соломі, харчувалися погано. Корчмарі – підрядники відпускали робітникам за високими цінами неякісні продукти. Варто все ж зазначити, що при заводі діяла лікарня, яку заснував Микола Терещенко. Вона розміщалась в двох невеликих кімнатах. Замість ліжок стояли тапчани. Робітники користувались послугами фельдшера тільки в важких випадках. Протестувати і домагатись кращих умов не було сенсу, бо за воротами заводу на будь - яку роботу чекали безробітні. Незважаючи на порівняно невисокий технічний рівень заводу та нелегкі умови праці , продукція на ньому випускалась високоякісна. Про те свідчить факт, що зразки андрушівського цукру були представлені на Всесвітній виставці російської цукрової промисловості, яка відбулася 1900 року в Парижі. Слід сказати, що М.А. Терещенко працював не лише над розвитком і реконструкцію заводу, переймаючи найсучасніші прогресивні технології виробництва цукру, а й дбав про благоустрій населеного пункту. Найперше він почав перебудовувати маєток, вніс зміни в будівництво парку: завіз із –за кордону рідкісні породи дерев, навіть пробкове дерево, яке збереглося донині. Парк було обгороджено кам’яною стіною, якої тепер немає. Лісопарк охороняється державою як історична пам’ятка, але занехаяною залишається його нижня частина, яка виходить до р. Гуйви. Дбав цукрозаводчик і про благоустрій вулиць. Більшість із них, особливо в центрі містечка, було вимощено бруківкою. Біля кам’яної церкви Різдва Богородиці із дзвіницею, яка збудована в 1879 за кошти від казни та поміщика М.А. Терещенка, що знаходилась неподалік маєтку, з’явився майдан. З приходом радянської влади церква була зруйнована, а тепер на тому місці знаходиться приміщення райспоживспілки. О. М. Косенко зазначає, що «…на початку XX ст. Андрушівський цукрозавод після смерті батька, М. А. Терещенка, перейшов до рук його сина, Олександра Миколайовича Терещенка. Підприємство на той час було добре оснащено технічними механізмами, рушійною силою залишались парові двигуни, запроваджувалась на окремих виробничих дільницях електроенергія. Потужність заводу в порівнянні з минулими роками значно підвищилась. Тепер цукру-піску вироблялося 427 336пудів. Але надалі темпи виробництва почали знижуватись, вдосконалення технологічних процесів припинилось, запровадження нової техніки і механізмів не відбувалось. Причиною цього було те, що О.М. Терещенко мало цікавився заводськими справами. Та й час був несприятливим: серед селян почались бунти, непокора, а в 1905 році – прямі виступи проти багатіїв. Такі хвилювання спостерігались і в Андрушівці. Неспокій серед селян вплинув на вирощування і постачання цукрової сировини. Сезон виробництва цукру зменшився, через це виявляли невдоволення робітники. Важким було становище робітників і на винокурному заводі: робочий день тривав по 12 – 13, а то і більше годин, жили в брудних, сирих казармах, харчування було вкрай поганим. А коли розпочалася перша світова війна, в яку була втягнута Росія, посилилось розорення селян. Значну кількість заводчан, а тим більше класних спеціалістів, було мобілізовано на війну. Це не могло не позначитись на темпах виробництва цукру. Різко скоротились посівні площі, знизилась врожайність на селянських наділах. В 1917 – 1918 роках на цукрозаводі працювало 912 чол. Умови праці були нелегкими. Технічних вдосконалень не відбувалось, не вистачало грошей, заводський комітет звертався за кредитами, які не надавались в повному об’ємі.» В 1871 році в Андрушівці відкрито однокласне училище, фундатором якого був Микола Терещенко. За 25 років роботи курс навчання починали 815 учнів, а закінчило - 135, у тому числі - 11 дівчаток. Жіноча церковнопарафіяльна школа відкрита в 1899 році. У 1902 році училище реорганізовано в двокласне сільське. Дещо зросла кількість учнів. 1911 року тут навчалось 265 учнів, що становило менше половини дітей шкільного віку. А загальне число жителів – 2359, дворів – 452. В 1888 році в містечку існує волосне правління, поліційний урядник, волосний фельдшер, при цукровому заводі – лікарня. Жителів на той час у містечку – 2 132, дворів – 266. У 1920 році після націоналізації радянською владою в будинку Терещенка розміщався штаб легендарної Першої кінної армії. Андрушівське двокласне училище перетворено на трудову семирічну школу, а колишній будинок поміщиків Терещенків, як найкраще приміщення в Андрушівці, в 1920 році передано місцевою радою школі в користування. І в 1924 році в ній навчалось 390 учнів, у тому числі 128 дівчаток. Тоді ж було відкрито педагогічну школу, яка готувала вчителів для району.» Під час громадянської війни Андрушівка неодноразово переходила з рук в руки. Радянську владу остаточно встановлено 8.06.20 року. У серпні 1920 року підприємства в Андрушівці були націоналізовані. Дуже важливою на той час була ліквідація неписьменності трудящих. В 1924 році майже 50% дорослого населення не вміли читати і писати. Тому була розгорнута широка мережа лікнепів (осередків по ліквідації неписьменності ), які сприяли швидшому знищенню неграмотності серед населення. При кожній сільській раді була організована хата-читальня, де проводились заняття вчителів з усіма бажаючими вчитись. Там же вони могли взяти літературу, яка допомагала в навчанні. « Щодо містечка Андрушівки, то в 1923 році воно було Андрушівської волості Житомирського повіту, з 1925 по 1930 роки – Андрушівського району Бердичівського округу, з 1930 по 1932 роки – Бердичівського району, з 1932 по 1937 роки – Київської області, а з 1937 року до цього часу – Житомирської області. В 1927 - 1928 роках відбулась модернізація підприємства, що дало можливість підвищити потужність цукрового заводу. Так, в сезон 1927 – 1928 року щодоби перероблялося 11 тис. центнерів буряків. Витрати робочої сили на тисячу центнерів сировини становили 105 людино-днів. В цей час завод на п’ятдесят процентів було переведено на опалювання торфом. В ці роки на цукровому заводі працювало: робітників різних професій 197 чол., службовців – 37, обліковців, рахівників - 42, діловодів – 18, молодшого обслуговуючого персоналу – 33, учнів – 24. Директором цукрозаводу (адміністратором) був Тручинський. Звичайно, на цукрозаводі працювали кадрові робітники, але на період сезонної роботи потрібна була додаткова робоча сила. Тому на сезон набиралися мешканці з навколишніх сіл. З ними укладався індивідуальний трудовий договір приблизно такого змісту: « Я, громадянин села Гальчина, член колгоспу «Україна» Іван Махінчук, контрактуючись на роботу в Андрушівській цукроварні, зобов’язуюсь прибути до місця роботи у жовтні 1931 року і працювати на кагатному полі до закінчення виробничого сезону, виконуватиму всі покладені на мене обов’язки. Завод, зі свого боку, бере матеріальні витрати. У той час на заводі працювало понад 500 чол. Серед них М.В. Підгорний, в майбутньому член Політбюро ЦК КПРС, голова Верховної Ради СРСР. ( використані матеріали із книги «Історія міст і сіл України» с. 126 та, О. Косенко « Завод над заводдю») Пік голодомору 1932 – 33 років в Андрушівці та і у всьому районі припав на квітень – травень 33 року. Знесилені голодом люди харчувались мерзлою гнилою картоплею, травою, іншими малопридатними для харчування сурогатами. Масовими стали захворювання на дизентерію, інші хвороби, які викликали масову смертність. Померлих від голоду жителів міста хоронили рідні та сусіди в могилах на міському кладовищі. В міському парку на Алеї Слави встановлено гранітну плиту – в пам’ять жертвам голодомору. У 1941 році в Андрушівці проживало 5.243 жителі, було 1.127 дворів. Багато горя і страждань зазнало населення Андрушівки за період тимчасової німецько – фашистської окупації, з 16 липня 1941 року по 26 грудня 1943 року. Гітлерівці закатували і розстріляли 460 мирних жителів, в тому числі 216 дітей та 25 стариків. « Коли фронт посунувся на схід, в Андрушівці німці почали наводити свої порядки і, звичайно найпершу увагу звернули на цукровий завод. За будь-яку ціну вони намагались пустити його в дію і виробляти продукцію. За невиконане завдання, саботаж, крадіжку – розстріл на місці. Вигнано окупантами на каторжні роботи в Німеччину 84 чол.Та все ж під час тимчасової окупації тут діяла підпільна група Володимира Парфентійовича Мехеди та Олександра Герасимовича Сорокіна, які розповсюджували інформаційні матеріали про хід війни серед жителів селища та навколишніх сіл, закликали не коритися німецькому режиму. Ще вони допомагали партизанам, збирали для них зброю, постачали медикаментами, лікували поранених, підтримували зв’язки з іншими диверсійними групами. Керував роботою підпільних груп представник Київського обкому партії Сергій Порфирович Маленко. На громадському кладовищі, що по вул. Вобяна, знаходиться братська могила, в якій похоронені 21 комуніст, що були розстріляні фашистами в роки Вітчизняної війни. « Під час відступу, - зазначає у своїй книзі « Завод над заводдю» О. Косенко, - німці намагались повністю стерти з лиця землі цукрозавод. На його територію було скинуто 21 авіабомбу, з них 16 розірвались. Руйнації зазнав бурякопереробний цех, особливо постраждало мийне відділення , центральна машина водопостачання, насоси, газова піч та інше. Решта авіабомб, що були націлені на продуктовий цех, не вибухнули. Тому він залишився непошкодженим. Коли розкрутили одну з авіабомб, побачили, що замість вибухівки вона наповнена металевою стружкою. Знайшли і записку такого змісту: «Чим можемо, тим поможемо». Визволене місто радянськими військами 27.12.1943 року. В кінці грудня 1943 року – на початку січня 1944 року в Андрушівці перебував штаб 1-го Українського фронту; тут перебував талановитий радянський полководець командуючий 1-м Українським фронтом генерал армії М. Ф. Ватутін. Зразу ж почалася відбудова життєво важливих підприємств. Допомагали й бійці. « В січні 1944 року цукрозавод було підготовлено до роботи. Тоді виробили понад 1 000 центнерів цукру. Керував заводом В.І. Гриневич. Незважаючи на труднощі, голодні роки, зруйноване житло, андрусівські цукровики змогли зібрати для будівництва танкової колони « Радянська Житомирщина» 300 тисяч карбованців, а у фонд допомоги сім’ям фронтовиків внесли 22 тисячі крб.» - пише О. Косенко. Не забувають жителі міста могил воїнів, які загинули при звільненні Андрушівки. Завжди полум’яніють квіти на братських могилах воїнів - визволителів: у міському парку, де похоронені 38 воїнів та у трьох братських могилах на громадському кладовищі по вул. Вобяна . З 1975 року місто має статус міста .Територія – 288 га., з яких під забудовою -206 га. Місто – організаційно - господарський і культурно-побутовий центр районного значення, центр АПК. У місті переважають підприємства харчової промисловості та будівельних матеріалів. Основні промислові підприємства: цукровий комбінат (найстаріший в Житомирщині), спиртовий, сироробний, хлібний, комбікормовий, цегельний завод. Зараз у місті є чотири великі навчальні заклади: загальноосвітня школа I-II ступенів , загальноосвітня школа I-III ступенів, гімназія ( ці навчальні заклади охоплюють навчанням 1 633 учні, яких навчає 141 педагог) та Андрушівський професійний ліцей. Найвідоміші вчительські династії – Коваль –Шаповал - Калінчук ( АЗОШ I-II ст.), Жуковських, Рудюків (гімназія), Петренко – Говорадло (АЗОШ I-II) Історія Андрушівського професійного ліцею сягає тих давніх часів, коли цукрозаводчику М. А. Терещенку потрібні були спеціалісти для його заводів (з 1871 року). У 1922 році для підготовки кваліфікованих кадрів для цукрозаводів була відкрита школа ФЗУ. У 1932 році школа ФЗУ випустила 67 свідомих кваліфікованих робітників для цукрової промисловості зі спеціальностей: слюсар - сатураторник, токар – випарник, слюсар – інструментальник. З введенням семирічного навчання набір проводився на базі семирічної школи. Термін навчання був 2-3 роки (в залежності від спеціальності), а також на базі початкової школи з терміном навчання 4 роки. Першим директором школи ФЗУ був Білецький Олексій Харитонович, учбові майстерні знаходились на території цукрового заводу. Протягом німецької окупації училище не працювало. За час свого існування училище підготувало понад 20 тисяч молодих спеціалістів. Багато з них працювало і працює на керівних посадах. Це Герої Соціалістичної праці Родзінський Леонід Федорович, Дев’ятко Володимир Григорович. Орденом Леніна нагороджені слідуючі випускники училища: Пташник В.Т.- працював бригадиром тракторної бригади в колгоспі ім. Шевченка; Порскало М.А. – колишній комбайнер колгоспу ім. Шевченка; Ващенко - колишній комбайнер колгоспу «Більшовик». Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені: Фом’юк С.О., Войтович О., Ярош Л., Поліщук Л., Чорний Б., Рудюк В. П. та багато інших. Відмінником профтехосвіти є колишній директор училища Кукса Василь Андрійович, який 30 років очолював училище. А стаж його роботи в цьому навчальному закладі 44 роки. Нині в ліцеї працює 30 викладачів і майстрів виробничого навчання. Серед них кращі - Дубовчук В. М., Леонець Л. В., Ямкова Т.П. З 1980 року училище переведено на трьохрічне навчання із здобуттям середньої освіти. З 2004 року училище стає Андрушівським професійним ліцеєм і готує спеціалістів з слідуючих професій: тракторист-машиніст с/г виробництва, слюсар з ремонту с/г машині устаткування, водій автотранспортних засобів категорії «С», машиніст холодильних установок, кухар, бухгалтер, перукар, овочівник, квітникар, продавець продовольчих товарів. З метою виховання творчо обдарованої молоді в ліцеї створено клуб інтелектуалів, який є членом районної федерації інтелектуалів. Нині в ліцеї працює 12 гуртків художньої самодіяльності, технічної творчості, спортивні секції. Центром народознавчої роботи в ліцеї став музей, над створенням якого працювали Л.І. Камзол і І. Л. Остафійчук. В спеціально відведеній під музей секції в гуртожитку вже обладнано8 кімнат, в яких зібрано предмети побуту українського народу, кращі зразки вишивок лозоплетіння, ткацтва, гончарства, писанкарства. Завжди викликає захоплення у відвідувачів українська світлиця та кімната, де зібрані матеріали про історію ліцею. Андрушівський парк зимою і літом вабить до себе гомоном могутніх дерев, площа його - 9, 38 га. Він був закладений в першій половині XIX століття. Насадження верхнього ярусу 150 – 170, а другого – 90 – 120-річного віку. Дендрологічний склад – дерева місцевих порід. Використовується як місце відпочинку. Найвизначнішою пам’яткою архітектури є палац поміщиків Бержинських (тепер приміщення Андрушівської школи I-III ступенів №1), збудований у стилі французького неоренесансу в середині XIX століття. Станом на кінець 2006року у місті нараховується 9,7 тис. жителів. Немалий літературний талант мала жителька Андрушівки Морозова (Гладка) Вероніка Януарівна (1890 – 1966), поетеса, відома під псевдонімом Вероніка Морозівна. Народилася в Андрушівці, в сімї волосного писаря. Закінчила Житомирську гімназію (1908), працювала в статистичному відділі Волинського губернського земства. Вірші почала писати під час навчання в гімназії. Літературна діяльність зблизила її з плеядою молодих талановитих авторів, один з яких – поет і мовознавець Микола Гладкий – в 1912 році став її чоловіком. Друкувалась в журналі «Рідний край», антології «Українська музика» та інших. В 1937 році, після того, як було репресовано чоловіка, повернулась до Андрушівки. В радянський час більш відома як перекладачка. Її перу належать переклади українською мовою творів Д. Лондона («Міжзоряний мандрівник», «Брехун Нам – Бок»), Г. Велса, К. Гамсуна, Г. Ібсена та інших. В роки Великої Вітчизняної війни знаходилась в евакуації, а після закінчення війни знову оселилась в Андрушівці. Близько двадцяти років працювала інспектором районного фінансового відділу і всіма забута померла 10 жовтня 1966 року в Житомирському будинку для пристарілих. Морозова – Курек Людмила Януарівна ( 1887 – 1952), поетеса, більш відома під псевдонімом Людмила Волошка ( інший псевдонім Л. Козачка), рідна сестра Вероніки Морозівни. Закінчила гімназію в Житомирі, підтримувала тісний зв’язок з Оленою Пчілкою та Лесею Українкою. До 1917 року працювала в Житомирській « Просвіті», друкувалась в альманасі « Перша ластівка», в журналах « Рідний край», « Молода Україна», «Світло», « Українська муза», «Розвага», збірниках « Весна», « На вічну пам’ять Тарасові Шевченку» та ін. У 1917 році з дочкою переїхала в Андрушівку до батьків, де провела майже всі наступні роки свого життя. Авторка першої збірки « Пісні волі» (1917 р. Житомир). Кумечко Василь Олександрович - більше тридцяти років пропрацював шкільним учителем. Вірші пише з 14 років. Часто друкується в періодиці. Вірші пише « для душі» Уродженцями Андрушівки є: доктор історичних наук В.О. Замлинський ( 1930 – 1993); доктор технічних наук, член-кореспондент НАН України А. М. Підгорний (1932 р.н.); кінознавець, Заслужений діяч мистецтв України М. І. Слободян (1935 р. н.)