Відомо, що наша рідна українська мова багата на слова, які перейшли до нас з латинської, європейських, слов’янських і, перш за все, з російської та інших мов. Такі слова стали широковживаними або застосовуються як спеціальні терміни в окремих сферах людської діяльності. Зрозуміло, що іншомовні слова є важливим джерелом поповнення мовної лексики. Викликане це позитивне явище постійними змінами в економічному, культурному, політичному житті, активними міграційними процесами. Наприклад, з переходом економіки країни на ринкові умови розвитку з’явилися десятки нових, раніше невідомих чи маловідомих нам слів, таких, як менеджер, реалтер, брокер, маклер, бізнесмен, бізнеследі, шоу, бартер тощо. Чимало іншомовних слів ми вживаємо тоді, коли в цьому є необхідність. Та останнім часом багато українців, особливо молодь, занадто захоплюється словами іншомовного походження, вживаючи їх навіть в тому випадку, коли є чудові наші відповідники. Замість звичного і приємного привітання чи прощання здебільшого чути: "Хелло!”, "Гуд бай!”, "Хайль!”, "Оккей!”, "Адью!”. Вже стало високою модою вітати іменинника виконанням відомої пісні на англійській мові. Навіть таке чортовиння, як заокеанське свято «хелуїм», вже починають впроваджувати у нас. Спортивні коментатори, коли йде гра на футбольному полі, тепер кажуть не воротар, а «голкіпер», не напівзахисник, а «хавбек». Для багатьох дитина з певними здібностями - це «вундеркінд», а поважний дорослий чоловік - «супермен», хлопець, що дружить з дівчиною - «бойфренд», не сніданок, а «ланч». Або іноді чуєш, що «он с вищим осветом», чи «здесь он перший раз» тощо. Але найбільше вражає і ріже слух, викликає не тільки здивування, а й дратує та обурює, коли звучать по радіо і телебаченню такі слова, які не належать ні до іншомовних, ні до таких, що в перекладі. Зовсім не зрозуміло, чому деякі телеведучі і коментатори кажуть не Європа, а «Европа», не євро, а «евро»? Звідкіля взялися і що це таке за "виш” і "виші”, «летовище», «позашляховик». «міліціянт», «продавчиня»? А днями почув, що й стало приводом для написання цієї замітки, що сміття ми прибираємо не пилососом, а «пилосмоком». Я від діда-прадіда житель Житомирщини, але ніколи не чув ні від своїх предків і земляків, ні від людей інших регіонів країни, з якими доводилось багато спілкуватись, що собака «ґавкає», а не гавкає, «ґанок», а не ганок, «ґрунт», а не грунт і так далі. І в мене виникає запитання, чи є законодавець у цих випадках? Можливо, якомусь "розумнику” і недолугому журналісту забажалось "блиснути” своїми знаннями української мови і своєю творчістю, чи є якийсь законодавчий орган, що «формує» такі слова і подібну вимову? Якщо ж є така офіційна організація, то необхідно, щоб вона офіційно оприлюднювала введення таких слів і висловів у загальний вжиток. Якщо ж це видумка окремих осіб, то редактори засобів масової інформації повинні не допускати такого, давати рішучу відсіч подібному самоправству. Нікому не дозволено знущатися над рідною мовою! Тому хотілося б почути з цього приводу кваліфіковану думку вчених-педагогів, фахівців мови.

м. Житомир.