Початок ХХ століття характеризується дальшим розвитком промисловості. Серед 16 цукрових заводів Волинської губернії найкраще оснащеними були Андрушівський, Коровинецький та Червоненський. Рушійною силою заводів залишалися парові двигуни. Андрушівський цукровий завод щорічно давав 427336 пудів цукру. Одним з найбільших спиртових заводів на Волині був у Червоному і належав Терещенкам. На підприємстві протягом року виробляли майже 30 тисяч відер спирту. При Червоненському цукровому заводі напередодні Першої світової війни були організовані авіамайстерні. Випробування літаків, що будувалися в Червоному, здійснювали знаменитий льотчик П.М.Нестеров та одна з перших жінок-льотчиць Л.О.Галанчикова. Промисловість краю була представлена також млинарством, різними ремеслами та кустарними виробництвами. В цілому Андрушівщина на початку ХХ століття залишалась аграрним краєм. Основна маса землі належала поміщикам – фабрикантам Терещенкам та заможним селянам. Лише в Андрушівському маєтку М.Терещенку належало 25176 десятин землі.

На початку ХІХ століття «Попередніми правилами царського міністерства освіти було встановлено чотири типи шкіл: парафіяльні, повітові, губернські й університети». Але ці правила аж ніяк не відносились до нашого краю, бо Андрушівщина належала до регіонів, де не було ніяких навчальних закладів.

Бойові дії Першої світової війни (1914-1918 рр.) на території нашого краю не велися, але війна безпосередньо зачепила Волинську губернію, а у її складі й Андрушівщину. Ще 16 липня 1914 року цар Микола ІІ видав указ про призов на дійсну військову службу всіх чинів запасу і про постачання у війська коней, возів, упряжі від населення повітів Волинської та інших губерній. З початком війни на території Волині було оголошено військовий стан. Війна привела до занепаду господарства краю. Для потреб російської армії було реквізовано від 50 до 60 % селянської худоби. На плечі селян ліг тягар утримання розквартированих військових частин. Спостерігається скорочення промислового виробництва і занепад сільського господарства. Різко знизився життєвий рівень народу. До початку 1917 року ціни на товар першої необхідності зросли у 5 разів. У лютому 1917 року в Росії відбулася демократична революція, в ході якої було повалено самодержавство. Революцію в краю зустріли не так бурхливо як в інших регіонах України, але розвиток революційних подій в Києві і діяльність Центральної Ради спричинили вплив на деяке пожвавлення селянського і робітничого руху. Селяни захоплювали поміщицькі землі, вдавалися до масових порубок лісу.

    Війна. Перші скорботні повідомлення увірвались в мирне життя андрушівчан з радянсько – фінської війни, з якої не повернулись до рідних осель 28 жителів району. За подвиги і героїзм у тій війні звання Героя Радянського Союзу було присвоєно уродженцю села Івниці, старшині 93 саперного батальйону П.С. Федорчуку та командиру танкового взводу лейтенанту А.О.Чепуренку з селища Червоного. Полум’я Великої Вітчизняної війни дуже швидко докотилося до Андрушівщини. Уже з 23 червня в Андрушівському районі був оголошений військовий стан і мобілізація до армії. На підприємствах і в установах, колгоспах і радгоспах району, як і по всій країні проходили масові мітинги і збори, учасники яких висловлювали готовність стати на захист Вітчизни. В перші дні війни високу активність виявила молодь: 1500 молодих андрушівчан пішло добровольцями на фронт. Юнаки 1924 р.н. з села Гардишівки Іван Прушківський, Борис Рудюкевич, Віталій Лозанський, Микола Прищепа, Володимир Ястріб, яким райвійськкомат відмовив у направленні на фронт, добровільно пішли разом з відступаючими частинами Червоної Армії. Їх згодом зарахували до діючої армії. Останні троє загинули смертю героїв. Добровольцями пішли на фронт дівчата Галина Списак з Андрушівки, Антоніна Мішута з Івниці, Наталія Церкузенко з Яроповичів, Софія Купріянчик із Старої Котельні та інші. У першій половині липня більше трьох тисяч молоді району разом із молоддю Корнинського, Попільнянського, Ружинського районів стали працювати на спорудженні оборонних укріплень на підступах до Києва під Фастовом, а також була надана значна допомога радянським військам у будівництві протитанкових ровів, оборонних укріплень та рубежів, які мали перетнути фашистським загарбникам шлях на Київ. Для боротьби з ворожими парашутистами, шпигунами та диверсантами в районі було створено винищувальний батальйон. У діючій армії, в партизанських загонах і антифашистському підпіллі брали участь близько12 тис. жителів району. Гасло «Все – для фронту, все – для перемоги!»стало основним законом життя андрушівчан. З наближенням фронту розпочалась евакуація худоби, промислових підприємств, населення. Основні бої на підступах до району велись в основному під Бердичевом, де частини 15-го мехкорпусу під командуванням генерала С.Я. Огурцова відчайдушно боролися з переважаючими силами ворога. Однак з 7 по 18 липня 1941 року вся територія Андрушівського району була загарбана німецько-фашистськими військами і знаходилась під п’ятою окупантів 907 днів і ночей. Відразу фашисти стали наводити так званий « новий порядок »: створили комендатуру, жандармерію, поліцію, районну управу. Вони за допомогою українських зрадників – поліцаїв розпочали жорстокий терор проти мирних жителів району. Першими жертвами фашистів стало єврейське населення. В Андрушівці і Котельні були створені гетто, до яких почали зганяти жінок, дітей і стариків єврейської національності. Пограбувавши ні в чому не винних людей, відібравши всі їхні коштовності фашисти масово почали їх знищувати. Лише в Андрушівці на Красній горці 19 серпня 1941 року було розстріляно 22 комуністи з Андрушівки та навколишніх сіл. За час німецько – фашистського режиму в Андрушівці руками місцевих поліцаїв було закатовано 461 чол., в тому числі 219 дітей, в Котельні – 664 чол., у тому числі 130 дітей.

Андрушівка – місто, райцентр. Розташована на р. Гуйви, правої притоки Тетерева, за 47 км. від Житомира, обласного центру, у південно-східній частині області. Має залізничну станцію, є районна автостанція. Населення: - 10.000 чол., дворів -2.985. Через місто Андрушівка протікає річка Гуйва, яка впадає в р. Тетерів. Місто розкинулось на площі в 1.260 га. Територія сучасної Андрушівки була заселена вже в першому тисячолітті до нашої ери. Неподалік міста знайдено знаряддя праці доби бронзи, виявлено залишки ранньослов’янського поселення черняхівської культури (середина I тис.) В історичних джерелах Андрушівка відома з 1683 р. під назвою Андрусовки і згадується в переліку « пустих сіл». Андрушівка тоді була приписана до Котельні. З XVII століття село стало власністю польських магната Феліціана Бержинського, який нещадно експлуатував місцеве населення. Селяни повинні були працювати на пана три дні на тиждень, сплачувати грошовий та натуральний оброк. В основному, селяни, крім різного роду ремесел, займались хліборобством і тваринництвом. Але чорноземи, які давали гарні врожаї, та мальовнича місцевість допомагали Андрушівці поступово зростати. В 1795 році налічувалось 1.058 жителів та 158 дворів; у 1798 році тут було 123 двори з населенням 1.046 чоловік, працювали: винокурня з двома котлами, три водяні млини і один на кінній тязі, розвивалось і набувало вдосконалення кустарне виробництво: гончарне, деревообробне, ткацьке. З середини XIXст. в Андрушівці поряд з хліборобством діяли: шкіряний завод, винокурня (пізніше спиртовий завод), раз на два тижні проводились ярмарки, працювало кілька крамниць. З 1850 року – 1.367 жит.,165 дворів. З 1859 року Андрушівку було віднесено до розряду містечок. У 1888 році було дворів – 266, а жителів – 2.132 чол. У 1899 році - 2.180 жителів та 445 дворів.

    Територія сучасної Андрушівки була заселена вже в 1-му тисячолітті до н.е. На це вказують знахідки знарядь праці доби бронзи, виявлені залишки, ранньослов'янського поселеннячнерняхівської куль­тури (А.И.Тереножкин „Предскифский период на днепровском Правобережье", К., 1961 г. стр. 124). В історичних джерелах Андрушівка під назвою Андрусовка вперше згадується в 1683 році в переліку „пустих сіл". За розповідями давніх ста­рожилів село раніше знаходи­лось в іншому місці (поблизу теперішнього місцерозташування), в урочищі Кучогори, де були залишки давнього посе­лення. Пізніше на місці цих розвалин знаходилося церков­не поле. Тут же був дім і двір господаря, який, за переказа­ми, називався Кучогорським, або Кучогором. Один із синів Кучогорського по імені Ан­дрій, або як його називали ласкаво Андрусь, переніс село на теперішнє місце і назвав його в честь свого імені - „Андрусовка". З XVII століття село стало влас­ністю польських магнатів Бержинських.

Ми живемо в третьому тисячолітті, коли на арені суспільного життя, як стверджують науковці, пануватимуть духовні особистості. Сьогодні ж засоби масової інформації повідомляють про злочини в країні, пов’язані з діяльністю кримінальних груп або окремих шукачів „легкого” життя. І часто висновки про причини існування злочинності зводяться до того, що, мовляв, люди забули норми співжиття, вироблені предками протягом віків, звичаї і традиції, відвернулись від народної моралі, але особливо дошкульно ми відчуваємо наслідки того, що кілька поколінь у колишньому Радянському Союзі прожили без християнської віри. „Минуле не мертве. Воно навіть не минуле”, - стверджував американський письменник У. Фолкнер, а Томас Карлейль, англійський філософ, історик і публіцист ХІХ ст., поглибив цю думку:„Сучасне - це сума минулого”. Отож давайте звернемося до минулого - на 400 літ назад, побачимо, якими ж були тоді представники заможної частини населення нашого краю, у яких прагнення до збагачення не знало меж. Обмежимо період п’ять місяців: грудень 1610 року - квітень 1611-го. Окреслимо й територію, на якій розглянемо недостойні вчинки тогочасного дворянства Це - села сучасного Андрушівського району. Але спершу пригадаймо, який це був час. Закінчувалась епоха середньовіччя, в якій християнство мало величезний вплив на всі сторони суспільного життя, змушуючи населення Європи дотримуватися Божих заповідей у щоденному побуті, переслідуючи боговідступників (згадаймо вогнища католицької інквізиції у Західній Європі, на яких згоріли тисячі єретиків). Прийшли нові часи, в європейських країнах розвивались природничі науки, література (В. Шекспір своїм генієм поставив англійську драму на високий рівень, а М. Сервантес вже був відомий „Життям і ділами славного лицаря Дон Кіхота…”), право, надзвичайно бурхливого розвитку - доходить філософія.
Землі нашого краю перейшли до Польщі. Через те сюди поширились шляхетський устрій і польські впливи. Із Заходу почали приходити ідеї гуманізму, ренесансу, реформації. Ожили міста, українське міщанство організовувлось в братства, добивалось релігійно-національних прав, організувало школи, бурси, друкарні. Зросло релігійне життя, розвинулась полемічна література. Україна пережила перші козацькі війни, в яких ватажки К. Косинський, Ф. Лобода та С. Наливайко не змогли досягти успіхів у борні з польським військом, а козаччину покарали тяжкими репресіями. Попереду була слава великого полководця П. Сагайдачного, боротьба з Польщею Жмайла, Федоровича, Сулими, Павлюка, Гуні й Остряниці…