ZEOS

Вы пришли как Гість
Ваш IP адрес: 100.28.2.72
Количество дней с дня регистрации:
Ваш браузер:
Сегодня: 15.06.2024 20:53

Вітаємо Вас, Гість, на нашому сайті!

Сайт мешканців м.Андрушівка. На сайті є опис нашого чудового міста, також ви можете знайти цікаву інформацію про нього. Воно чудове як для туристичних походів, так і для культурних відпочинків.
Карта сайта Контакты Главная
Скрыть рекламный блок

Реклама

Погода в Андрушівці Реклама

Календарь

Фотохмаринка

Архив новостей

Переводчик сайта

Авторизация

Реклама

Реклама

Опрос

Оцініть мій сайт


Популярные тэги

Андрушівка, Червоне,Антопіль, Бровки Перші, Бровки Другі, Великі Мошківці, Волиця, Волосів, Гальчин, Гарапівка, Глинівці, Городище, Городківка, Жерделі, Забара, Зарубинці, Іванків, Івниця, Камені, Корчмище, Котівка, Крилівка, Лебединці, Лісівка, Любимівка, Мала П'ятигірка, Малі Мошківці, Міньківці, Мостове, Нехворощ, Нова Котельня, Новоівницьке, Павелки, Стара Котельня, Старосілля, Степок, Тарасівка, хутір Чубарівка, Ярешки, Яроповичі. сайти Андрушівки, організації Андрушівки, погода Андрушівка, Андрушівка Чайка, походження назв населених пунктів району, безкоштовне фото на документи, оператори мобільного зв'язку в Андрушівці, установка ліцензійного Windows XP, створення сайтів в Андрушівці, установка антивіруса в Андрушівці, фотоальбоми Андрушівки, Установка супутникових антен, прошивка тюнера в Андрушівці ORTON 4100,Humax Va-FOX,Нumax Va- ACE,GLOBO 7010A, STAR-TRACK 550 SUPER PLUS, EUROSAT 8004, SMART MX-04, Golden Interstar 7700-8001, Andrushivka, Andruchivka, Житомирська область Андрушівка, історія Андрушівки, родина Терещенків, палац садиба Терещенка, ремонт комп'ютерів в Андрушівці, безкоштовна реклама Андрушівка, безкоштовні оголошення, нерухомість Андрушівки, продам, куплю в Андрушівці, погода Андрушівка, Андрушівка фото, друк цифрового фото, професійний ремонт мобільних телефонів,телевізорів, DVD, автомагнітол, відеозйомка весіль 2-ма відеокамерами, весільний фотограф в Андрушівці, Андрушівка фото, мегархів фотографій Андрушівки, організації Андрушівки, карти м. Андрушівка, підприємці Андрушівки, місця відпочинку в Андрушівці, сайти Андрушівки, Андрушовки, інтернет Андрушівки, таксі,де придбати комп'ютер в Андрушівці за низькою ціною і гарантією.

Реклама

Реклама

Счетчики

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Шляхетські кривди на Андрушівщині на початку ХVІІ століття

АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 15.06.2024
Отож закінчувався 1610 рік від Різдва Христового. 27 грудня урядник шляхтянки Гельжбети Халаїмової, яка недавно правом застави стала володіти Городком (тепер с. Городківка), Станіслав Круковський за наказом поміщиці зі слугами і жителями села на кількаста (!) возах по невеликому снігу поїхали на ґрунти й сіножаті поміщиці сусіднього села Гальчин Катерини Вільжиної. Там вони пограбували не лише землевласницю-сусідку, але й п’ятьох її підданих, насильно забравши шість скирд сіна загальною кількістю 680 возів. Не замітаючи слідів, без поспіху, все сіно привезли до маєтку Г. Халаїмової. „…Як сьогодні не дивно це уявляти, сіна завжди катастрофічно не вистачало… Основною метою наїздів навіть серед ближніх сусідів був захват або крадіжка сіна - основного енергетичного джерела ХVІ-ХVІІІ ст.”, - зазначає відомий житомирський краєзнавець В. Єршов. Тому й не дивно, що й княгиня Софія Ружинська з Котельні ще раніше, 19 грудня, послала свого урядника Андрія Велицького з озброєними боярами, слугами та міщанами на конях на землі коденського надвірного підскарбія Остафіяна Тишкевича. Там її люди насильно взяли 10 скирд сіна (1000 возів) підскарбія, 4 скирди і 10 стогів (500 возів) коденських міщан і привезли до фільварку княгині „для її власного спожитку”. 17 січня 1611 року розігралася трагедія на землях села Іванків. Тамтешніх селян, підданих київського чашника Філона Стрибиля, на їх же землі жорстоко побили за намовою власника містечка Ліщин (тепер Житомирського району) пана Самуеля Горностая та його дружини Теофілі їхні слуги та піддані, очолювані ліщинським урядником Олександром Кросницьким. Судові урядники, які наступного дня приїхали в Іванків розслідувати бійку, побачили тяжко поранених, змордованих 48 селян, один з них вже помер, ще один був на смертному одрі. Вражає жорстокість, з якою велося це побоїще: на тілах постраждалих були такі ушкодження: биті або пробиті рани на голові, криваві побиті плечі, перебиті або перетяті кості на руках, криваві биті рани по хребту. З якою метою було побито іванківців? Відповідь проста: щоб пограбувати їх, тобто забрати у кожного коня і сани, зняти з побитих і забрати одяг (кожух, жупан, шапку) і взуття (і це серед зими!), сокиру і пояс з ножами і насамкінець гроші. Ворожнеча між королівським чашником Ф. Стрибилем і підкоморним С. Горностаєм розгорялася. А прелюдією її був розбій, вчинений ліщинським урядником зі слугами та помічниками на дорозі біля містечка. 13 січня неподалік їхали з Гощі слуга шляхтича Стрибиля Мартиновський, а також підданий на ім’я Кашпор від сина господаря. Перестрівши їх, Кросницький сам поранив слугу, забрав коня з возом, шаблю, дві копи грошей; іншого підданого збили, зранили, теж забрали коня і воза. Через два дні та ж сама ватага на тій же дорозі там, де вона розходиться до Котельні й до Іванкова, перейняли п’ятьох підданих Ф. Стрибиля, які везли з Полісся, з Чорнобиля солону і в’ялену рибу, побили їх, а коней, сани з рибою і гроші забрали. Відчувши смак перемоги, незабаром ліщинський урядник, а з ним і війт (!) разом з менш сановитими шляхтичами, що перебували на службі боярами, а також зі слугами, стрільцями, міщанами ліщинським загалом кілька сотень чоловік, озброєних як на війну, напали на іванківських селян, які везли дрова в урочищі Криві Руди. Оточивши, нападники їх побили, постріляли, посікли, поранили. П’ятьох забили до смерті. (Характерна деталь, яка часто зустрічається під час сутичок: тіла убитих убивці забирали з собою). Всього було поранено 20 мешканців Іванкова, їхні коні, вози, кожухи, сокири забрано, як в усіх інших випадках, „на прожиток пана підкоморного з дружиною”. Київський чашник швидко відреагував на ці події, і вже 18 січня його слуги й піддані на дорозі перестріли Семена Коваля, підданого київського підкоморного, і замордували його, нанісши рубану рану на голові, дві такі рани на правій руці, три на правій нозі, збивши йому бік, після чого нещасний вже був присмерті наступного дня. Але на цьому помста не закінчилася. Наступного дня Ф. Стрибиль, одержавши допомогу в Богдана Стрибиля з Левкова (тепер село Житомирського району), зібрав біля 500 чоловік і повів на Ліщин. Під містечком зупинившись, гукав свого неприятеля, щоб той вийшов зі свого маєтку. Не дочекавшись його, ввечері поїхав геть зі своїми. С. Горностай, певно, був хитріший і сильніший: сам участі в нападах не брав, до того ж він у себе переховував тих, хто втік на волю, навіть засуджених, також кликав на допомогу козаків, які колись були в загоні Федора Книша, козацького полковника, який не гребував грабувати шляхетські маєтності. 29 лютого він послав кілька сотень кінних і піших своїх людей на чолі з урядником у Левків до маєтку Б. Стрибиля. Ватага була озброєна, як на війну: шаблями, палашами, гаківницями. З ранку до обідньої пори нападники стріляли біля будинку, правда, не у вікна чи двері, а мимо; ущипливими сороміцькими словами викликали надвір синів господаря маєтку (на щастя, ті ще 17 лютого у справах поїхали на Волинь). Нагодувавши страхом старого Богдана Стрибиля та його дружину, вони розбили їхні борті з бджолами, вирубали біля Левкова шість сотень сосон, придатних на будову, і завезли їх у Ліщин. Тоді ж Горностаєві люди біля річки Руснятинки побили, поранили і пограбували шістьох селян з Левкова. Наступного дня все повторилося знову. Той же люд, посланий шляхтичем Горностаєм, добувши з піхов шаблі й палаші, стріляючи з гаківниць так, що дим обволік будинок Б. Стрибиля, проїхав мимо нього і, переїхавши через р. Тетерів, зрубав кілька сотень дерев, які відпровадив до Ліщина. Заодно нападники забрали 120 возів сіна, що належало левківським селянам, а також побили й пограбували чотирьох місцевих селян, які їхали в Котельню на торги. Протистояння між землевласниками закінчилося поразкою С. Горностая після того, як проти нього виступив рід Стрибилів, а саме: крім Філона, Федір, Данило, Петро й Остафій Стрибилі. 9 березня вони на чолі 500 вершників, озброєних холодною зброєю і рушницями, насильно приїхали у ліщинські володіння підкоморного, забрали його дерева з бджолами і бортями, а також вирубали біля 200 дерев, придатних для будівництва, і відвезли їх до Іванкова. Крім цього, Стрибилі розіслали по великих торгівельних дорогах і шляхах своїх шпигунів і організували засідки зі своїх людей, які били і ранили підданих С. Горностая, які поверталися до Ліщина. Врешті-решт він став шукати захисту в уряді Житомирського замку[1:205-206]. На відміну від цієї війни між сусідами-шляхтичами, наступний розбій і грабунок свідчить, що це були не просто „буденні” справи панів, але й своєрідні видовища та розваги, на які вони запрошували своїх дружин. Так, 16 березня слуга шляхтича Станіслава Забельського, татарин на ймення Залесь, повертався верхи на коні звичною дорогою з Житомира через Нехворощ і Крилівку до села Малого Вовчинця. Він успішно виконав пильну справу свого хазяїна, а саме: зібрав гроші, які заборгували Станіславу Забельському в Коростишеві, Каменищі та інших місцях. Шляхтич Семен Лудовіський, власник с. Крилівки, якимось чином дізнався про це. Разом із дружиною Гасею, зібравши своїх слуг, двірну челядь, а також крилівських підданих (чи не забагато на одну, хоча й озброєну людину?), перейняли посланця Станіслава Забельського на дорозі в Крилівці. Чинячи велике насильство, його привели в шляхетський двір, де жорстоко позбиткувалися (звернемо увагу: не на дорозі, де він, можливо, оборонявся, а в дворі; це вже була потіха над безсилим): киями й обухами збили, змордували, зранили, а залишивши ледь живим, посадили в колодку й кинули у темницю. Що особливо вражає: у цьому злочинному дійстві приклав руки не лише шляхтич С. Лудовіський, активною дійовою особою була і його дружина. Результатом фізичної наруги над нещасним татарином були три криваві рубані рани на його голові, багато забитих ран на плечах і хребті, який опух від побоїв, рвані рани на обличчі. Господар Крилівки з дружиною власноруч забрали і обернули на власний прожиток 100 червоних золотих монет і 50 монет польських, які були зібрані у боржників Станіслава Забельського, а також 20 золотих польських слуги Залеся, його коня, шлик, козацьке сідло, зброю.
    Звернімо увагу на те, що розбої і крадіжки відбувалися не в глухих овруцьких лісах, куди не завжди доїжджав возний з Овруча чи Житомира, а зовсім близько - за 20-40 кілометрів від Житомира. Отож бачимо, що справедливість епохи визначалася силою. Жорстокими були ті часи. І селяни, і шляхтичі жили в постійній тривозі: частими були набіги кримських татар, з іншого боку допікали й більш заможні сусіди-шляхтичі. Заради збереження чи порятунку власного майна люди йшли на злочини, мало боячись юридичного покарання. Свідченням цього є така подія, що відбулася в Котельні. На Україні зупинка війська кварцяного чи польного на постій оберталась для села справжнім лихом, бо жовніри чинили грабунки місцевих селян. У Котельні ж на постій стали аж три роти. Деякі з селян, у яких жили жовніри роти ротмістра Криштофа Свєнцицького, підмовили тих і опівночі 13 лютого приїхали з ними в село Мошківці. Тут вони в київського міського судді (!) Михайла Новицького викрали шість волів, три корови, бугая, привели їх у Котельню, де порізали й віддали на харчування жовнірам. Страху перед судовими чиновниками у кривдників не було. Яскравим свідченням цьому є такі випадки. У січні 1611 року з Іванкова після огляду побитих, поранених і пограбованих підданих Ф. Стрибиля поверталися возні уряду Житомирського замку Стефан Пінчевський і Ян Вишинський. З ними до Житомира у важливих справах чашника їхав його слуга. На шляху їх перестрів урядник С. Горностая з челяддю, насильно забрав до ліщинського замку, де, „ні за що не маючи право і шляхетську вольність”, „зневагою нагодував”, а потім, як злочинців, вигнав возних з Ліщина. Тоді ж при них О. Кросницький сам бив, мордував слугу Стрибиля, а потім наказав позбиткуватися над ним, після чого того заледве живого винесли за містечко. Возний Томаш Бушковський, будучи в Котельні в маєтності С. Ружинської, разом зі шляхтачами Я. Кголинським і С. Трещинським хотів вимагати відшкодування від злодіїв, а саме жовнірів і мешканців містечка - за вкрадену худобу в київського судді. Ротмістрів він не застав, лише трьох поручиків, їх заступників. Коли ж звернувся до них з проханням „учинити справедливість”, то молодші офіцери при шляхтичах його з погрозами відправили назад, мало не побивши. Як бачимо, тогочасна публічна влада на наших землях була дуже слабкою, у всіх сторонах суспільного життя шляхта не мала ні найменших утисків. „Не було на шляхту ніякого суду, ні управи, так що шляхтич міг собі робити, що хотів, не боячись ніякої кари навіть за найтяжчі вчинки навіть заподіяні шляхтичеві, а не казати вже, коли покривджено не шляхтичів: тим на шляхтича не було ніякої управи. При такій безправності й безрозсудності шляхтичі звикли доходити всього силою, тримали оружні ватаги на своїх дворах, зводили не раз часті битви між собою, і се знов особливо давалося взнаки нешляхті, яка була віддана, можна сказати, вповні на ласку шляхетську”, - стверджував видатний український історик М. Грушевський. Таке становище було на всій сучасній Житомирщині. Подібних чвар між шляхтичами були сотні, про що свідчить зміст тогочасних судових справ. Від шляхетських суперечок передусім терпіли кривди селяни й міщани, часто залишаючись побитими, скаліченими, а то й зовсім позбавленими життя. Це стало однією з вагомих причин боротьби селянства проти місцевої шляхти, яка набула великого розмаху в 1618 році. Саме тоді, в 1617-1618 роках, польський королевич Владислав спробував захопити Москву, щоб домогтися царської корони. Але він допустився помилки: пішов у похід з малими силами. На його порятунок П. Сагайдачний став на Україні спішно збирати військо і влітку 1618 року пішов під Москву, ведучи 20 тис. козаків. Але під прикриттям цих зборів покозачилася Україна, в тому числі й сучасна Житомирщина. Жителі околиць Житомира, Кодні, Ходоркова, Радомишля, Паволочі, Брусилова, Коростишева, Корнина, Троянова та інших населених пунктів нападали на маєтки місцевої шляхти, виганяли і вбивали ненависних панів, оголошували себе вільними козаками і створювали загони. Для придушення повстання польський уряд кинув регулярні війська. Почалася епоха гострих суспільних протиріч.
Іван Савицький,
заступник директора Городківської ЗОШ І-ІІІ ст.

Другие новости на эту тему:

    Информер

Теги к статье:

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]