День 28 червня 1996 року увійшов у новітню історію нашої держави як вияв великого загальнонаціонального єднання, бо тоді була прийнята Конституція України.
Конституційні традиції притаманні нашій державі з давніх-давен. Термін "конституція” походить від лат. Constitutio - установлення, устрій. Конституція є таким законом, що встановлює форму держави, систему державних органів, визначає порядок їх формування та діяльності, основні права та обов’язки громадян. Іншими словами, Конституція встановлює та закріплює устрій держави, і за це її називають Основним Законом. Саме український народ першим у Європі створив Конституцію, яка відома під назвою «Конституція Пилипа Орлика» (1710 рік.), в основі якої були ідеї визволення України від «чужого панування”. Уже в наші часи державницький дух нації та її прагнення здобути свободу піднесла Декларація про державний суверенітет України (від 16 липня 1990 року), в якій утверджувалося здійснення українським народом його невід’ємного права на самовизначення. Цією Декларацією фактично було започатковано новітній конституційний процес в Україні. Вона стала провісником Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, підтвердженого всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. 24 жовтня 1990 року Верховна Рада Української РСР утвердила Комісію з опрацювання нової Конституції України, яка і розробила проект Основного Закону, датований 26 квітня 1993 року. І це, за визначенням істориків, був перший етап новітнього конституційного процесу в Україні. 28 червня 1996 року, а точніше - в ніч із 27 на 28 червня, голосами 315 народних депутатів була прийнята Конституція України. Нова Конституція України закріпила засади державної політики, спрямованої, перш за все, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вона заклала надійні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою цінністю. Конституція утверджує функціонування держави для людини, яка відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. Адже саме народ є джерелом влади, яку він реалізовує через відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування. За 16 років Основний Закон не залишався «недоторканим». Ряд змін, внесених до Основного Закону України, значною мірою «переформатували» роботу парламенту і, як бачимо сьогодні, викликали потребу в зміні системи виборів (точніше повернення від пропорційної до змішаної). Внесено також зміни, що стосуються порядку проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів. Проте незмінними залишаються конституційні норми щодо всебічного розвитку культури, освіти, ефективного та доступного медичного обслуговування, правова і соціальна захищеність, політична та релігійна свободи. Як бачимо, конституційний процес в Україні не завершено. Основний Закон доробляється, удосконалюється. Проте Конституція України залишається визначальним чинником забезпечення державного суверенітету України, консолідації суспільства, створення належних умов для самореалізації особистості.
Олександр Мельник,
голова районної ради