Кожна людина має своє місце народження - батьківщину. Про неї вона пам’ятає все життя. Де б ми не були, де б не жили - спогади про рідний край, милий розуму і серцю, завжди будуть з нами. А ще - віра в людей, у їх чесність і щирість, у їх доброту.
Міньківці - типове поліське село, яке з трьох сторін оточене лісами. В стародавні часи люди займалися землеробством, скотарством, рибальством, полюванням. Історія села, архівні матеріали не дають змоги детально відтворити часи далекої минувшини наших предків. Ця історія творилася і розвивалася спільно із загальним розвитком всієї України. Як свідчать архівні матеріали, у далекому 1851 році графиня Катерина Бержинська та парафіяни пожертвували кошти на будівництво Свято-Митрофанівської церкви в селі Міньківці. Кам’яна церква стала окрасою села, сюди йшли сельчани з радостями й бідами, тут громада вирішувала свої спірні питання. Дзвіниця при церкві була дерев’яною. У 1890 році за кошти парафіян було оновлено іконостас, а у 1893 році на пожертвування поміщика Терещенка М. О. постелено в церкві нову соснову підлогу, із західної сторони прибудовано кам’яний притвор, всередині храм розписали фарбою. Понад століття в приміщенні Свято-Митрофанівської церкви проводилися богослужіння, обряди вінчання і хрестин, з неї відправляли в останню путь померлих сельчан. Навіть під час Великої Вітчизняної війни в церкві правилася служба Божа. А от на початку 70-х років минулого століття церкву і дзвіницю зруйнували. Приміщення передали під сільську школу. В її теплих стінах малеча вчилася читати й писати, розв’язувати задачі й доводити теореми, тут звучала поезія Шевченка й Рильського. Спливали роки… Старожили села мріяли про свій храм, де можна було б поговорити з Богом. І от у 2003 році з ініціативи голови районної державної адміністрації, а нині першого заступника голови Житомирської облдержадміністрації, депутата Житомирської обласної ради Олещенка М. М. приміщення колишньої контори колгоспу передали школі, зробили там реконструкцію та капітальний ремонт. І вже у 2003-2004 навчальному році школярі сіли за парти у нових світлих класах. Уродженці села Міньківці Сафонюк Володимир Іванович, Суботенко Микола Олексійович та священик о. Павло порушили клопотання про передачу приміщення колишньої церкви церковній громаді. Монах Києво-Печерської Лаври Макарій розробив проект реконструкції церкви. Розпочалися роботи, а для їх виконання, зрозуміло, потрібні немалі кошти. Коли в приміщенні навчалися діти, то його висота була 9,5 м., а згідно проекту мала вирости до 24,5 м. Про складності реконструкції храму можна говорити багато, адже зроблено монолітну залізобетонну заливку під існуючий фундамент, монолітні «подушки» під колони, по дві на чотирьох кутах. Потім їх зв’язали між собою чотирма арками з переходом на восьмигранний конусний барабан та кільце купола. Сьогодні над церквою піднімаються казкової краси великий і малий куполи, височіє хрест. Їх монтаж проводили місцеві майстри Дацюк О. Г., Бойченко М. М. та Кондратюк А. І. під керівництвом Карнарука Петра Івановича. А роботи ці не з легких. Куполи покрили деревом і зеленою бітумною черепицею, а дах церкви - оцинкованим залізом, провели штукатурні та шпаклювальні роботи. Коли заходиш до церкви, то стає зрозумілим, що сюди вкладено вже немало коштів та праці. Стіни поштукатурені, побудовані хори, куди ведуть гвинтові сходи, пахне соснова підлога, яку стелили Кондратюк А. І та Гуцалюк В. І. - батько настоятеля храму. Територія церкви обгороджена, побудовані вхідна арка, ворота. На жаль, всі ці роботи тривають понад сім років. Для завершення реконструкції ще потрібні немалі кошти. Церковна громада, жителі та вихідці з Міньківець жертвують гроші, але їх не вистачає на завершення реконструкції храму, його розпис та придбання іконостасу. Слід зазначити, що Суботенко М. О. дуже багато допомагає церковній громаді, бо переконаний, що сельчанам потрібен храм, а Сафонюк В. І. та Карнарук П. І. організовують будівельні роботи та самі постійно працюють на будівництві. Допомагають коштами і депутати районної ради Ющинський Ю. В. та Олексюк Ю. А., лісничий Івницького лісництва Душко О. М. та лісничий Андрушівського лісництва Мельник І. О., а також Школьний І. В., Гайдай В. М. та ін. Церковна громада шанує благодійників, а місцевий священик постійно згадує всіх під час Божествених літургій, бажаючи здоров’я та довголіття.
Коли ми прийшли до церкви на Різдвяні свята, то о. Павло, віряни попросили розказати на сторінках газети всім жителям Андрушівщини, як проходить реконструкція храму, бо вже на часі - будівництво дзвіниці, проект якої виготовлено.