Такого спекотного літа у нас не було давно. Нинішній липень справді перевіряє хліборобів на витривалість. На термометрах далеко за тридцять, ні хмаринки, ні навіть скупого вітерцю. Полуденну польову тишу розкраює розмірений гул комбайнів. Вони не їдуть - пливуть золотим пшеничним полем. Зерно - в бункер, подрібнена солома - на стерню. Одне діло - бачити, інша справа - поговорити з господарем. Директор ПОСП "Надія” В. І. Семенюк тут, на полі, йому треба на власні очі переконатися, що техніка працює в очікуваному режимі, що, так би мовити, процес пішов.
- Тільки що завершили збирання гороху, і одразу - на пшеничне поле. Душа спокійна, що білоруські комбайни «Палесьє», які ми придбали, до речі, по акції ще й з призами, працюють безвідмовно, - розповідає Василь Іванович. - Кожен керівник чи спеціаліст переживає одне і теж, коли бачить агрегат, що стоїть в загінці, - це значить, що треба шукати запчастини, а хто їх згубив? - переводить розмову на жарт мій співрозмовник. Тимчасом обидва агрегати наближаються до кінця поля, значить, є шанси зробити знімки. На це в мене - лічені хвилини, хлопці поспішають. У кабінах комбайнів їм затишніше, ніж на землі, під палючим сонцем, бо там працюють кондиціонери. З усього видно, що директор задоволений роботою жниварів Віктора Берези і Вячеслава Кравця, Юрія Лисенка і Олексія Суховєєва. - Молодці, дарма що молоді. У них є знання і бажання працювати добросовісно, щоб зробити і заробити. Останнє ми насамперед взяли до уваги і за штатним розкладом на одному комбайні працюють два комбайнери - помічника немає. Однакова відповідальність і зарплата, - каже Василь Іванович. Пшениці у господарстві 183 гектари. Торік продали її 220 тонн. Урожайність окремих сортів сягає 60 центнерів з гектара. Дає прибуток і ріпак, який цього року, на жаль, неважно перезимував. Взагалі ПОСП «Надія» займається переважно вирощуванням кормових культур для потреб свого підприємства. Ще 5 років тому сушив голову директор, як знизити собівартість продукції. Не виходило ніяк: привозний комбікорм коштував дорого, а його якість в господарстві по-справжньому оцінили тільки тоді, коли налагодили виробництво кормів у себе. - Тоді яйценосність курей почала поступово зростати, а зараз, у порівнянні з тим періодом, збільшилась на третину. Корм готуємо за науково обґрунтованою технологією. Строго дотримуємося рецептури, де соя і горох - на першому місці. Важлива і кукурудза. Всі ці культури висіваємо по сприятливих попередниках, - продовжує розмову В. І. Семенюк. - Он бачите, на стерню, де розсіяна подрібнена солома, одразу вносимо органічні добрива і пускаємо лущильники. Мінеральні добрива дорогі, так що використовуємо по максимуму місцеві резерви підвищення врожайності із обов’язковим дотриманням сівозмін. Водночас займаються в господарстві насінництвом. Сіють суперелітою, залишають пшениці, скажімо, 10-15 гектарів і тоді на три роки мають свій посівний матеріал. Поки ми розмовляємо, бункери наповнились зерном і водій Анатолій Яковенко уже відвозить його на точок. Перші тонни пшениці досушували. А зараз через КЗС - і в склад. Вже й до надвечір’я недалеко, а сонце анітрохи не втомилося. Тільки спітніли комбайнери, змінюючи один одного, роблять хвилинні перепочинки і знову за штурвали. Треба поспішати не тільки заради сприятливої погоди, а й через те, що спека робить колос надміру стиглим, треба встигнути, щоб він не висипався. Поверталася з «Надії» з легким настроєм, побачила доглянуті врожайні поля, людей, котрі трудяться на них, і по-доброму позадрила орендодавцям з Лісівки, Тарасівки і Зарубинець - їх земля у дбайливих і хазяйських руках.

 

Фото автора.