Знову весна дзвенить голубінню, ніжить теплим вітром, ароматом квітів і молодого листя, співом солов’їв у білій пелюстковій завії. Свято Перемоги для нас усіх пов’язане із весною, народженням та розквітом нового життя. Так хочеться мріяти, милуватися квітами, травами, сонцем, просто насолоджуватись кожним прожитим днем. Розуміємо, що всі, кому випали на долю страшні роки війни, також не хотіли помирати, але віддали своє життя, щоб нам посміхався травневий ранок, щоб линув щасливий сміх дітей і матері були спокійні за долю синів... Багато років минуло з того дня, коли замовкли останні постріли гармат, прийшов довгоочікуваний мир, вистражданий, оплачений найвищою ціною - людським життям. Які і де знайти слова вдячності, шани Вам, ветерани? Ні, не словами, а своїми вчинками ми повинні бути гідними продовжувачами справи переможців, що вирвали країну із лап фашистів, своєю хоробрістю і героїзмом, відвагою та безмежною любов’ю до Вітчизни довели всьому світові, що наш народ не скорити. Ми схиляємося у доземному поклоні перед загиблими і нині живими, потом та кров’ю яких щедро зрошена наша українська земля. Ми, нинішнє покоління, у вічному боргу перед Вами, дорогі ветерани, за обірвану війною юність, за мільйони нерозквітлих доль, нездійснених мрій і задумів. Ми вдячні Вам за те, що можемо мріяти, жити, кохати. Дякуємо, шановні ветерани-воїни, за життя, за наше дитинство і юність, за сонце яскраве у високості, за небо блакитне над головою, адже немає більшої цінності, ніж жити на вільній землі. Низько схиляємо голову перед сивочолими фронтовиками за їх великий подвиг, дякуємо за мирне сьогодення, пам’ять про Вашу доблесть житиме у наших серцях.
Іменем сина, що батька не знає,
Іменем батька, що сина не має,
Іменем жінки, що овдовіла,
Іменем матері, що посивіла,
Іменем пам’яті з роду до роду,
Іменем чесним безсмертного народу
перед Вами ми голову низько схиляємо,
клятві священній навік присягаємо,
ми не дозволимо той жах повторити,
Хочемо в мирі, у щасті ми жити.

Учні 7-Б класу Андрушівської гімназії