Школи, як ви зрозуміли, немає. Але дітей дошкільного віку - 55, молоді до 18 років - 133, до 28 років - 72. Отже, наші Малі Мошківці - не такі вже й старі: 80 дітей - учнів І-ХІ класів шкільний автобус доставляє на навчання до Червоненської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Малюків цей же автобус підвозить в селищний ДНЗ «Горобинка». У 12 багатодітних родинах виховується 40 дітей. Неблагополучних сімей немає. Зрозуміло, що таку демографічну ситуацію в населеному пункті маємо завдяки тому, що в сусідньому Червоному функціонують спиртовий і цукровий заводи, де працює частина наших односельців. Хотілося б, щоб більше молоді залишалося в селі, але через відсутність роботи вона виїздить до міста. Свої сімейні бюджети сельчани поповнюють за рахунок доходів з підсобних господарств - люди наші працьовиті, тримають по кілька корів. Всього у сільській череді - понад 130 голів ВРХ. Боляче, що ветерани відходять за межу, а їх обійстя порожніють, від цього смутніють вулиці. Проте спільними зусиллями стараємося благоустроювати село. Вирізали старий парк і на місці нього заклали новий. Розчистили і обгородили кладовище, ставимо огорожу навколо ФАПу. На побудованій капличці, що на цвинтарі, зробили купол. Встановлено Хрест в пам’ять жертв Голодомору. Пайові наділи наших людей знаходяться у ПАТ «Червонський цукровик». Відчутної допомоги від орендарів люди не відчувають - їх соціальні проблеми вирішуємо в міру можливостей самі. Правда, заводчани допомагають нам взимку прочищати дороги. Місцевий бюджет поповнюється податками за землю. А взагалі наша сільська рада дотаційна. Через це нерідко задумане важко здійснити. В нас проблема з водою, висихають ставки, мало води в криницях. Є дві свердловини. Під час розпаювання господарства хотіли передати їх на баланс сільської ради - і тоді, і зараз утримувати й ремонтувати їх нема за що. Але сподіваємося, що мрія про сільський водогін здійсниться. Бо не виходить в того, хто не робить нічого - каже народна мудрість. Ось, наприклад, взялися ми за ремонт клубу, який не лагодився десятиріччями. Чимало зробили власними силами, нас підтримала районна влада, відділ культури. Є початок добрій справі - буде кінець. Головне, що люди в нас дружні, ініціативні, працьовиті.

 

Анатолій Шелепа,
Маломошківецький сільський голова