В період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. мій бойовий шлях проліг від Москви до Берліна. Навіть якщо його виміряти навпростець, то він становитиме 1800 км. А в ті вогненні літа з листопада 1941-го по 9 травня 1945 рр. він тягнувся надто довго і був важким, тернистим і трагічним.

З автором цієї публікації ми земляки-сусіди: коли я народилась, Віра Антонівна Коток (по чоловікові Копиткевич) уже вийшла заміж у сусідні Міньківці. На її рідному обійсті давно стоїть нова хата, але в ній - чужі люди, бо померли Котки. Діти, онуки, правнуки живуть, де кого доля приголубила. А Віра Антонівна й досі серцем лине до рідної Лісівки, спілкується по телефону із знайомими, ровесниками чи їх дітьми. Щаслива нагода нещодавно знову звела мене з цією доброю, мудрою жінкою, я заслухалась її розповіддю про минуле і порадила написати до газети. Так і з’явилась ця публікація, за яку, думаю, читачі будуть вдячні.
Лідія Наконечна.

Мабуть, жоден історик не передасть так точно і яскраво події перших днів і місяців фашистської окупації, як це занотував у своєму щоденнику Юрко Шлапак із села Лебединці, про що ми вже писали на сторінках нашої газети. Цей щоденник Юрія Шлапака, котрий геройськи загинув у бою з фашистами, зберігається в моєму архіві. У вересневі дні 1941 року під Києвом на аеродромі в Броварах проходили підготовку члени створеного ЦК КП (б)У Самгородського підпільного районного комітету партії, котрі мали висадитись десантом у районі с. Чорнорудка Житомирської області.

Весна йде землею зелено й молодо, посміхається сонячно, торкається струн душі білим цвітом і світлим спомином. Чи не ота пелюсткова завія так рано торкнулася волосся тих, хто так чекав ту весну далекого 45-го! І вона прийшла з Перемогою. Та лише вона залишилась молодою, бо Перемозі уже - 60! Так мало живе поруч з нами і тих, хто утверджував її ціною життя, захищаючи безіменні висоти, землю свою від фашизму. Мільйони синів і дочок згоріли в її полум’ї або ж уже по війні відлетіли у вічність вслід за журавлиними ключами...
Г.І. Колеснику з Лісівки пощастило - доля вберегла його в тій смертельній круговерті і розпорядилась так, аби ще довго топтав ряст по землі за себе і бойових побратимів.

Вона теж стала невісткою Солопіїв. Старшою, бо вийшла заміж за їх старшого сина - Івана Олександровича СОЛОПІЯ. А звати її - Анастасія Олександрівна СОЛОПІЙ (дівоче прізвище МАЛІНОВСЬКА), 1916 року народження, мешканка м. Андрушівка. У 18 років вона стала дружиною коханого чоловіка.

Все далі відходять грізні і важкі роки Великої Вітчизняної війни, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував свого життя 1418 днів і ночей в ратних і трудових подвигах наближав Перемогу.
Страшні сліди залишила війна. Дорогою ціною дісталась нам перемога. Скільки горя, страждань за цими цифрами.