У далекому 1930-ому році в родині Бондарчуків з Великих Мошківець народилося дві дівчинки - стало в сім’ї четверо дітей. Правда, одна з них, хоч і дужченькою була, померла від страшної хвороби - скарлатини, а Павлинка (так назвали маленьку) вижила. Після неї народилося ще п’ятеро, але в живих залишилося всього четверо - не помилували родину ні голод, ні епідемії. Народженим у ту страшну пору, як і Павлині, дитинство запам’яталося бідністю, скупа радість заглядала в хату тоді, коли на столі був хліб і його по шматочку вистачало всім. Маленьку і хворобливу, її в сім’ї жаліли найбільше. Дівчинка пішла до школи, старанно вчилася, закінчила семирічку, потім середню вечірню школу. Працювала спочатку у відділенні зв’язку, а згодом у конторах колгоспів імені Ілліча, в господарстві «Нове життя». В кожному колективі Павлину Федорівну шанували і любили за щирість душі, прагнення допомогти в біді, уміння підтримати і заспокоїти. А де треба, то й жарт до мови вкинути, її влучні і не злі дотепи стали в селі крилатими висловами. Ось така вона -людина щира, проста і безкорисна, невтомна трудівниця навіть у свої вісімдесят. Бачили б ви, який лад у скромній оселі Павлини Федорівни. Переступиш поріг, одразу відчуєш: тут назавжди поселилося добро. Не порадувала доля жінку сімейним щастям, нерозтрачене тепло душі вона віддає людям. Доброго гостя почастує смачненьким, вислухає, слушну пораду дасть. Щоп’ятниці вона виглядає бажану гостю - районну газету, жінка - її постійний читач. Тому на сторінках видання ми хочемо привітати Вас, шановна Павлина Федорівна, з 80-річним ювілеєм. Міцного Вам здоров’я, радості від життя на довгі роки. Нехай добро, яке Ви віддаєте людям, повертається до Вас сторицею.

 

Великомошківецький сільський голова.