З перших днів її служив у 400-ому окремому саперному батальйоні сапером-мінером. В боях під Коростенем був поранений і з липня по жовтень 1941-ого знаходився в евакогоспіталі. Після одужання його направили у 137-й стрілецький полк, в якому воював по листопад того ж року. Друге поранення - і знову госпіталь по січень 1942-го. Потім 213 стрілецький полк, де М. Струтовський командує відділенням. У вересні 1942 року в боях під Тулою втретє поранений. Через два місяці - знову фронт, 309 стрілецький полк, Струтовський - старшина роти. З листопада 1944-го по жовтень 1945-го він старшина 90-го окремого саперного батальйону. Війну пройшов з боями від першого її дня до останнього у складі Південно-Західного, Воронезького та Першого Українського фронтів, чотири рази поранений. Демобілізований згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР 1 жовтня 1945 р. За мужність, хоробрість, відвагу і військовий професіоналізм Михайло Іванович нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни І ступеня, повний кавалер ордена Слави, удостоєний багатьох медалей і серед них - «За відвагу». Після демобілізації працював у колгоспі «Жовтень» бригадиром рільничої бригади, завідував тваринницькою фермою, був бригадиром будівельної бригади аж до виходу на пенсію в 1970 р. Разом з дружиною виростили і виховали сина Миколу, дочок Галю і Марію. Помер М. І. Струтовський 6 травня 1983 року. У некролозі група товаришів писала: «Назавжди пішов із життя відданий справі партії комуніст, вірний син нашої Вітчизни, громадянин, чуйна людина. Світла пам’ять про Михайла Івановича Струтовського назавжди залишиться в наших серцях». У міському парку м. Андрушівка на Алеї Слави встановлено бронзовий бюст-погруддя героя.
На честь 65-річчя визволення України громада села Малих Мошківець увіковічнила ім’я свого прославленого земляка, назвавши одну з вулиць села іменем Струтовського.