В районі Тули готувався удар по ворогу, в якому мала взяти участь і 309-та стрілецька дивізія. Ворог перейшов до оборони. Наше командування поставило завдання прорвати ворожу оборону, прикриту протитанковими мінними полями. Командир саперного батальйону повідомив бійцям, що у сусідньому батальйоні зробили спробу знешкодити міни «кішкою-волокушею». Та вона не вдалася, бо міни фашисти поставили так, що їх не можливо було зняти таким чином, вони вибухали. Ворог здогадувався, де планується прорив. Командир дивізії наказав зробити проходи у мінних полях. Міни мали знешкодити вручну, розкривши їх секрет. - Хто піде першим? Солдати мовчали. Комбат сказав, що піде Струтовський - у нього ще довоєнний стаж сапера, тож саме він має розгадати загадку з мінами. - Завдання зрозуміло? - запитав командир. - Єсть розвідати й знешкодити міни! - по-бойовому відповів Михайло. Вечоріло. Мороз сягав тридцяти градусів. Одягнувши маскувальний халат, боєць направився до мінного протитанкового рубежу. Зимовий одяг, зброя, інструменти, необхідні саперу, і глибокий сніг заважали рухатись, а тут ще й німці розпочали мінометний обстріл переднього краю. По ледь помітних горбиках Михайло розпізнав, що це і є мінне поле. Міношукачем виявив першу міну - велику, до 25 сантиметрів, така розірве найтовстішу броню. Знайшов верхній детонатор і знешкодив. Задумався, чому міни зривалися, коли їх хотіли витягнути «кішкою»? Значить, міркував, є у міни інші детонатори: у днищі або збоку. Пограблими руками розгріб сніг, бокових детонаторів не виявив. Значить, піддонний. Почав підкопуватись під міну і виявив проводок. Зрозумів, що детонатор у днищі. Ножицями перекусив дротик, викрутив детонатор, зняв міну, полегшено вдихнувши морозне повітря. І якось особливо, по-теплому тут, в Підмосков’ї, згадав свою сім’ю, діток, рідну серцю Україну. А до ранку сапери зробили проходи в мінному полі. Ніхто не підірвався. Слава про мужній вчинок сапера Михайла Струтовського облетіла дивізію. Він був нагороджений орденом Червоної Зірки. Під час Курської битви Михайло Іванович, як висококваліфікований військовий спеціаліст, мінував свій передній край. А при переході в наступ наших військ прокладав проходи у мінних полях німців, аби пройшли наші танки і піхота. За бої на Курській дузі на його грудях засяяв орден Слави ІІІ ступеня. На Правобережній Україні фашисти намагалися розблокувати оточені нашими війська і в районі Дзелинче-Мічулінці контратакували великою кількістю танків. Струтовському було наказано мінувати шляхи, якими ті йтимуть. Михайло Іванович зі своїм відділенням установив три групи мін. На одній підірвався «Тигр», на другій - «Фердинанд», решта повернула назад. Михайло Іванович брав участь у форсуванні Дніпра, визволяв від ворога рідну Житомирщину. За подвиги і мужність під час боїв на території України М. І. Струтовського нагородили орденом Слави ІІ ступеня. Майстерність сапера-мінера не раз використовувалась командуванням дивізії при форсуванні ріки Німан, під час боїв на території Польщі, Німеччини. І тут мужність Михайла Івановича була належно оцінена командуванням. 13 липня 1944 р. його нагородили медаллю «За відвагу», а 15 травня 1945 р. він став повним кавалером ордена Слави. Указом Президії Верховної Ради СРСР М. І. Струтовський нагороджений орденом Вітчизняної війни І ст.
Фронтові дороги Михайла Івановича пролягли через чотири країни, був чотири рази поранений, але вижив усім смертям на зло. З п’ятьма орденами і багатьма медалями на грудях повернувся наш герой в рідне село.

На фото: бюст М. І. Струтовського на Алеї Слави в Андрушівці; зустріч М. І. Струтовського з учнями Андрушівської міської школи № 1, 1961 р.