Вона народилась 9 червня 1939 року в селянській родині. Батьки працювали в колгоспі на різних роботах. В сім’ї Оля була наймолодшою, крім неї були ще брат Павло та сестра Віра. Зараз в живих залишилась Віра Петрівна, яка мешкає в Одесі. Батько, Петро Йосипович, воював на фронтах фінської і Великої Вітчизняної воєн, мав бойові нагороди. Дитинство Олі пройшло в роки воєнного лихоліття та розрухи. Змалку дівчинка була привчена до роботи, а працюючи, скрізь і всюди співала. Любов до пісні передалась їй від матері Ніни Миронівни, яка мала дуже гарний голос, співала і на сільських оказіях, і в церковному хорі. Після закінчення в 1956 році Бровківської середньої школи, Ольгу як активну учасницю художньої самодіяльності, переможницю районних та обласних співочих фестивалів і конкурсів зарахували до Поліського хору «Льонок», який в той час організовувався. Першим його керівником, а, отже, і вчителем Ольги був Анатолій Авдієвський. В цьому колективі вона працювала до 1960 року. В репертуарі юної співачки були переважно українські народні пісні. Того ж року її запросили до Вользького народного хору в м. Куйбишев. Там Ольга теж була солісткою. Тим часом Анатолій Авдієвський організував Черкаський народний хор, до якого запросив і Ольгу Петрівну. У тому ж 1966 році Анатолій Пашкевич пише пісню «Степом, степом...». Вперше її проспівала Ольга Павловська. Повторитись у майстерності виконання цього твору після нашої землячки не зміг ніхто. А коли в жовтні 1967 року в Москві урочисто відкривали меморіал - Вічний вогонь на могилі Невідомого солдата, Ольга Петрівна проспівала «Степом, степом…». Пісня прозвучала як гімн безсмертю мужніх. Українська мова стала враз зрозумілою і близькою всім. Як розповідала Ольга Петрівна, під час тих урочистостей сам міністр оборони Маршал Радянського Союзу Р. Я. Маліновський підійшов до неї, подякував і поцілував. В тому ж році їй було присвоєно звання заслуженої артистки України. У прославленому Черкаському хорі О. Павловська мала свій репертуар. Спеціально для неї були написані «Мамина вишня», «Ой, я маю чорні брови» і багато інших. Для неї писав пісні нинішній керівник «Льонка» Іван Сльота, який у свій час керував Черкаським народним хором. У 1987 році на відзначення 30-річчя творчої діяльності та за великий внесок у розвиток українського хорового мистецтва О. П. Павловську удостоїли звання народної артистки України. Разом з хором вона побувала в усіх республіках колишнього Радянського Союзу, в країнах Європи, Азії, Америки. В Канаді та Аргентині українська діаспора дякувала Ользі Петрівні за спів оваціями. З 1990 року вона солістка Черкаської філармонії. Працювала в ансамблі «Росава». Ольга Петрівна вела і громадську діяльність, обиралася депутатом Черкаської міської та обласної рад. Її знали і поважали у Черкаській, Житомирській, Полтавській, Кіровоградській та інших областях, у великих містах і селах. У рідних Лебедицях як артистка вона співала лише один раз. У складі Черкаського народного хору виступала Ольга Павловська в Андрушівці. Зал будинку культури спиртового заводу не зміг вмістити всіх бажаючих. Кожну пісню, яку виконувала наша землячка, зал зустрічав оваціями, їй дарували море квітів. А пісню «Степом, степом…» глядачі слухали стоячи, більшість не могла стримати сліз. Звертаючись до глядачів Ольга Петрівна сказала, що об’їхала півсвіту, всюди вітали відомі й заслужені люди, але ця зустріч найпам’ятніша й найдушевніша. Виступала відома землячка і в Городківці, Старій Котельні, а також в Чорнорудці Ружинського району. Щороку Ольга Петрівна приїздила в рідні Лебединці, спілкувалася з односельцями, які поважали її. У червні 1999 року в Києві відбувся творчий звіт Черкаської області. І в цей день Ользі Петрівні виповнилося 60. Тодішній Президент країни Леонід Кучма нагородив співачку орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. В Черкаській філармонії відбувся її творчий звіт. Були слова щирої подяки від керівництва області, вдячних слухачів і глядачів. Чоловік Ольги Петрівни Войнов Валерій Михайлович працював у органах внутрішніх справ, помер у 2003 році. Дітей у них не було. Творчість, як і життя великої співачки, обірвалися 14 грудня 2002 року. А 18 грудня місто Черкаси навічно прощалося з нашою землячкою, народною артисткою України Ольгою Петрівною Павловською. Похована вона на Черкаському міському кладовищі. Через два роки біля неї поховали колишнього керівника Черкаського хору, композитора і, до речі, теж нашого земляка з Баранівки Анатолія Пашкевича. На могилі Ольги Петрівни - красивий дубовий хрест і щодня живі квіти. На будинку, де жила Ольга Павловська, цього літа відкрито меморіальну дошку. Була людина - і немає, але залишилася її посмертна слава - пісня і воістину золотий, могутній голос нашої землячки на платівках, дисках, касетах. А ще - народна пам’ять.

Валерій Гальчевський.
с. Лебединці.