* * * Він був сином селянина-лісника, сиротою, безпритульним, а став Героєм. Коли почали перевіряти автобіографічні дані, то виявилося, що у Нехворощі не проживали Козлови. У книгах реєстрації значилося прізвище Козел. Його, ймовірно, носив і Йосип Дмитрович, який народився в цьому селі 2 квітня 1912 року. І анкетні дані про батьків теж співпадають. Але вже у власноруч написаній автобіографії Героя, датованій 1955 роком, він уже Козлов. Детальне вивчення біографії уславленого земляка прояснює ситуацію таким чином. Коли у 1921 році померла мати Йосипа, він став безпритульним. Записуючи прізвище підлітка, в одній із установ, видно, не хотіли, щоб хлопчик ішов життям як Козел, тому й занотували його Козловим. Інших розбіжностей у біографіях різних часів немає. В цьому я переконався особисто, коли вивчав післявоєнний шлях Йосипа Дмитровича, побував у Дніпропетровську, де жив і помер герой нашої публікації. Я почав листуватися з дочкою Й. Д. Козлова Валентиною Абрамовою (є у нього ще й син Віталій). Це допомогло мені уточнити і доповнити біографічні дані Героя. Копію військової біографії Йосипа Дмитровича я одержав у Ленінському райвійськкоматі Дніпропетровська. Ось його послужний список: лейтенант, старший лейтенант, капітан, майор, підполковник. Авіація далекої дії. Дата народження - 2 квітня 1912 року, Нехворощ, українець. Вільно володіє польською, робітник, шофер, 10 класів, Київська військова школа зв’язку ім. Калініна, 3-я військова школа льотчиків ім. Ворошилова, курси вдосконалення головних штурманів при військовій академії командного складу, вечірня партшкола в Дніпропетровську. На фронті Йосип Дмитрович з перших днів війни був штурманом полку, а пізніше - дивізії бомбардувальників далекої дії. За війну зробив 306 бойових вильотів на бомбардування промислових і адміністративних центрів ворога та фашистських військ, а також 156 вильотів до партизанів. За роки війни був тяжко поранений і контужений. Дочка героя в листі до мене писала: "Наша сім’я довго не мала від нього вістей. Ми жили тоді у Бердську Новосибірської обл. Одного разу хтось із військового містечка приніс нам газету "Правда”, а там радість - фотографія тата і повідомлення про те, що йому присвоїли звання Героя Радянського Союзу. Як він розповів при зустрічі, його літак було збито. Він був поранений, перебита рука, в літаку він горів і у нього все обличчя обгоріло. Він довгий час перебував у якомусь партизанському загоні, звідки, коли було налагоджено зв’язок з ”великою землею”, його літаком вивезли у тил у госпіталь”. Й. Д. Козлов на все життя полюбив небо. Господарем у безмежній висі можуть бути тільки мужні, такі, як Йосип Дмитрович. Навіть після воєнних поранень і контузій залишався у трудовому строю. В одному з листів дочка Валентина Йосипівна, яка живе на Черкащині, з вдячністю згадує тих людей, завдяки яким стало відоме ім’я її батька, котрий здійснив політ у безсмертя і про якого вона береже найсвітліші спогади та вдячну пам’ять.

Йосип Лоханський,
історик-краєзнавець.