За історичними даними у 1032 році південні кордони Русі на Правобережжі було перенесено на р. Рось. Тоді й почалося будівництво валів в міжріччі Росі і Гуйви. Змійові вали були найкращим засобом проти кінноти. Вони були шириною 6-7 м. і не менше як 3-3,5 м. заввишки. Крім цього із зовнішньої (південної) сторони валів був рів шириною 5-7 м. і глибиною 1,5-2 м. Наштовхнувшись на оборонну стіну, кочівники-кіннотники змушені були об’їжджати перешкоду і шукати в ній прохід. А це давало змогу русичам приготуватись до відсічі. Після 1036 року, коли князь Ярослав завдав печенігам нищівної поразки і вони вже не змогли становити загрози, відпадає потреба в будівництві і підтримуванні в належному стані Змійових валів. Почався процес їх руйнування. Проте залишилися міста – фортеці, що на Русі мали назву городища. В ХІ-XIІ столітті укріплені городища вже існували на території Андрушівщини. У «Літописі Руському» (переклад Л.Махновця) серед фортець південного порубіжжя згадуються Котельниця (Котельнич), Ярополч і Мунарів. Котельниця (Котельнич) – місто у Київській землі, центр удільного князівства. Розташоване було на правому березі Гуйви, вперше згадується в літописі у 1143р. Нині – це с.Стара Котельня. Ярополк – місто-фортеця, засноване ще в Х столітті князем Ярополком сином Святослава. Знаходилося у верхів’ї р.Ірпінь. Перша письмова згадка припадає на 1159 рік. Мунарів (нині с.Городище) – укріплена фортеця вперше згадується у «Літописі Руському» під 1150 роком. Всі літописні міста фактично були військовими фортецями, а на порубіжжі – ще й передовими постами у боротьбі із степовими кочівниками: спочатку печенігами, а пізніше з половцями. На середину ХІІ століття Котельниця разом з Божським Межибожем і ще двома містами (можливо Ярополчем і Мунаревим) становили удільне володіння (волость) Київської землі. При частих змінах князів на київськім престолі та при частих змінах у відносинах з удільними князями, волості багато разів передавалися з рук в руки і міняли свою територію. Котельниця, в переважній більшості, передавалася із згадуваними містами, а іноді, і сама. У 1146 році київський князь Ізяслав Мстиславович наділив згадане володіння своєму племіннику Святославу Всеволодовичу, щоб не допустити його союзу з коаліцією противників на чолі із Святославом Ольговичем. А вже у 1148 році, в період боротьби за київський престол, між Ізяславом і суздальським князем Юрієм, удільне володіння Святослава Всеволодовича було передано Ростиславу Юрійовичу, сину суздальського князя, який перейшов на бік Ізяслава. Ось як про це пише «Літопис Руський»: «… прийшов був Юрій старший, Ростислав, розсварившись із отцем, бо отець йому волості не дав у Суздальській землі. І прийшов він до Ізяслава в Київ, і поклонившись йому сказав: «Отець мене сильно зобидив і волості мені не дав. І я прийшов, поклавшись на бога і на тебе, тому що ти єси старший між нас, між Володимирових онуків, а я за Руськую землю хочу труждатися і обіч тебе їздити». Ізяслав тоді сказав йому: «За всіх нас найстарший отець твій, але з нами він не вміє жити. А мені, дай боже, до вас, братів усіх моїх і до всього роду свойого, ставитися справедливо, так, як до душі свої. Нині ж. коли отець тобі волості не дав, то я тобі даю». І дав він йому Божський, Межибоже, Котельницю і інші два городи. У 1169 році Котельниця стає володінням князя Володимира Андрійовича, який склав присягу на вірність князю київському Мстиславу Ізяславовичу: «І цілував він хреста, і Мстислав одпустив його в город Котельницю». На території нашого краю проходили кровопролитні бої з половцями. У 1159 році вони появилися під Котельницею, але були розбиті між Мунаревом і Ярополчем спільними силами галичан і киян. «І багато душ вернули з полону, що їх узяли були половці» - повідомляє нам літопис. Справжнім лихом для нашого краю стала монголо-татарська навала. Великих руйнувань зазнали Житомир, Колодяжин, Райки, Котельниця. Тільки залишки зруйнованих стін залишились від замчища древнього міста Хворощ (нині с.Нехворощ). Почалися довгі роки монголо-татарського іга. Наприкінці ХІІІ на початку ХIV століть в Східній частині Європи зміцніло Литовське князівство, яке і розпочало боротьбу за розширення своїх територій за рахунок українських земель. Українське населення підтримало литовців і спільними зусиллями з монгольським ігом було покінчено. Українські землі ввійшли до складу Великого Литовського князівства. У складі Київського воєводства Житомирського повіту територія Андрушівщини протягом 1662-1663рр. була теж включена до складу Литовської держави.