Відоме з 1704 року як власність Кременецької старостини Пелагеї Ясинецької. В XVIIIст. Розділене на дві частини, що належали поміщикам Лаврівським та Богуцьким, пізніше Пражмовському та Крюковському. У XIXст. село стало власністю поміщика Яна – Владислава Умінського, пізніше перейшло у спадок його сестрам: Розалії Маржицькій, Констанції Камській, Францишці Осінській . У 1852 році – частина маєтку виділена сину Р.Маржицької Юліану. В тому ж році за участь його у таємному товаристві конфіскована і передана у державну власність. У 1871 році придбана генерал-лейтенантом Михайлом Сумароцьким, а в 1872 – Федором Артемовичем Терещенком. У 1850 році в селі проживало 912 жителів у 125 дворах; у 1888 році – 1816 чоловік проживали в 221 двору. Село належало тоді до Коднянської волості, Житомирського повіту, Волинської губернії. В 1899 році дворів було 291, в них проживали 1798 жителів, у 1911 році жителів збільшилось і стало 2216 чол. та 393 двори. У 1926 році після смерчу Першої світової війни та революції в Глинівцях проживало 2156 чол. у 475 дворах. Церква Михайлівська, дерев’яна, збудована в1888 році. Зараз церква знаходиться у пристосованому під церкву приміщенні. Вчитель – пенсіонер Дячук Микола Михайлович згадував ( записано 02. 12. 2006 р.) « В 1928 році було розпочато створення колективних господарств на селі вже за новою програмою: побудова комун, радгоспів – державних підприємств з обробітку землі. Але для цього потрібні були великі кошти, яких в державі не було. Сталін та його оточення припинив розвиток комун та товариств по спільному обробітку землі, а натомість запровадив так звані колгоспи, які будувалися не на державний кошт, а за рахунок майна селян. Це означало, що всі селяни, а в першу чергу багатші, повинні були здати в новостворені колгоспи худобу - коні, корови, воли, свині, вівці і навіть птицю, сільськогосподарський інвентар( плуги, борони, сівалки, вози, молотарки, сапи та ін.), а також клуні, хліви, млини. Все це в Глинівцях звозилося на місце, де зараз стоять корівники, свинарники, комора, кузня, майстерня. Селяни звозили своє майно не добровільно, а примусово, боячись репресій. Розкуркулених та середняків ( селяни, що жили гірше за куркулів, але краще за бідняків) із сім’ями вивозили із села до Сибіру, звідки, як правило, не повертався ніхто. Глинівецька сільська рада заснована у 1921 році. Колгосп був заснований у 1929 році, першим його головою був комуніст Допіро Мусій Лаврінович, якого в період окупації розстріляно німцями. В колгоспі люди працювали цілий світловий день, отримуючи за це мізерну платню у вигляді трудоднів, за які нічого не платили. Люди збідніли настільки, що вже в 1932 році почали голодувати. Люди вминали, як мухи в холод.» За спогадами старожилів в селі померло від голодомору приблизно 900 чол. З них поки – що відомо прізвища 18 чол. із 10 сімей. Люди помирали за роки голодомору багато. Їх звозили у возах без трун і закопували у великих ямах. Найбільше вмерло весною1933 року. Щодня гинуло приблизно по 10 чоловік. Навезуть, було, із села повну яму тіл померлих і копають наступну. «Вже в кінці голодовки, у жнива 1933 року – діти і дорослі приходили на житнє поле на Матвієвому городі ( місцева назва) і збирали колоски і їли молочне зерно – згадує жителька села Римар Анеля Савівна. – Об’їждчики гнали їх з поля і били нагайками. Хто був жвавіший, той втікав. А хто був зовсім зголоджений, той падав на полі і корчився від болю. Бувало, що помирав.» Чемерис Антоніна Герасимівна згадувала, що людей змушували іти в колгосп ще до голодовки. А під час голоду, тим, хто був у колгоспі, було легше. Бо на полі один раз на день годували тих, що працювали. Щоб якось вижити, люди їли траву, кору дерев, щавель, ягоди. Йшли на поле і паслися, як пасуться гуси чи качки. Від сталінських репресій загинули: Андрощук Артем Тихонович, 1882 року народження, який народився в с. Ляхівці Коднянської волості, Житомирського повіту, Волинської губернії. Українець, малописьменний, колгоспник. Проживав у с. Ляхівці Андрушівського р-ну, Житомирської обл. Заарештований 25 жовтня 1937 року. Був обвинувачений в антирадянській діяльності. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській обл.. від 3 листопада1937 року, розстріляний 17 листопада 1937 року. Реабілітований у 1964 році. Андрощук Іван Степанович народився в с. Ляхівці Андрушівського р-ну, Бердичівського округу у 1926 році. Українець, освіта – 5 класів, командир відділення, молодший сержант. Заарештований 4 лютого 1950 року. Обвинувачувався за ст.. 58-10 ч. 2 КК РРФСР ВТ (військовий трибунал) військової частини №53783 9 травня 1950 року, засуджений на 25 років ув’язнення у виправно-трудових таборах з пораженням у правах на 5 років. ВТ (військовий трибунал північного військового округу 30 квітня 1955 року міру покарання зменшено до 5 років. Від відбування покарання звільнений за амністією. Реабілітований у 1994 році. Андрощук Макар Сергійович 1892 року народження, народився в с. Ляхівці Коднянської волості, Житомирського повіту, Волинської губернії. Українець, малописьменний, одноосібник. Проживав у с. Ляхівці Андрушівського р-ну, Бердичівського округу. Заарештований 23 січня 1929 р. За постановою ОН (особлива нарада) при Колегії ДПУ УСРР від 3 квітня 1929 року як контрреволюційний елемент ув’язнений до концтабору на 3 роки. Реабілітований у 1994 році. Андрощук Никанор Сергійович народився в с. Ляхівці у 1895 р. Проживав у с. Андрушівка Андрушівського р-ну, Житомирської обл. Заарештований 25 жовтня 1937 року. Обвинувачувався за статтями 54-10 КК УРСР За постановою трійки при УНКВС по Житомирській обл. від 3 листопада 1937 р. розстріляний 17 листопада 1937 р. Реабілітований у 1989 р. Андрощук Петро Данилович 1906 р.н., народився в с. Ляхівці, Коднянської вол., Житомирського пов., Волинської губ. Українець, письменний, червоноармієць. Южський табір НКВС, Іванівська обл. Заарештований 24 серпня 1940 р. Обвинувачувався у здачі в полон білофінам. За постановою ОН (особлива нарада) при НКВС СРСР від 15 червня 1942 року ув’язнений до виправно-трудового табору на період війни. Реабілітований у 1958 році. Білий Микола Пилипович народився в с. Ляхівці Коднянської вол., Житомирського пов. Волинської губ. Українець, письменний, робітник Нехворощанської лісодільниці. Заарештований 15 березня 1933 року. Обвинувачувався за ст.. 54-10 КК УРСР за постановою судової трійки при Колегії ДПУУРСР від 30 квітня 1933 року ув’язнений до концтабору на 5 років. Реабілітований у 1989 році. Церковно – парафіяльна школа існує з 1886 року. В ній учні навчались у трьох класах . Після революції почала працювати чотирьохрічна школа, яка була у 1932 році реформована у семирічну. З 1960 року – у восьмирічну. У 1976 році введено в дію нове типове двохповерхове приміщення, в якому і зараз розміщається Глинівецька школа I – III ст. Перед Великою Вітчизняною війною в селі нараховувалось 1821 чол. і 422 двори. Глинівці було окуповано фашистами 18 липня 1941 року. Вивезено на каторжні роботи до Німеччини – 74 чол., закатовано та розстріляно – 2 жителі. Під час війни 130 сімей із села вивезено німцями в Дніпропетровську область. Визволено село радянськими військами 27 грудня 1943 року. В центрі села, біля пам’ятника загиблим воїнам, де поховані чотири бійці, які загинули при визволенні села від фашистів завжди чисто прибрано і пломеніють квіти. Ці квіти - пам’ять від вдячних жителів села. В селі працюють сільський клуб, бібліотека з книжковим фондом у 6 тис. книг Хутір Вербівка з 1960 року у складі села Глинівці. Площа земель в адмінмежах Глинівецької сільської ради – 2674 га. Уродженцями Глинівець є: майстер художньої обробки дерева, заслужений майстер народної творчості України Л.П.Зущик ( 1919 р.н.); заслужена артистка України Н. Ф. Недашківська ( 1955 р. н.); Герой Радянського союзу С. В. Савчук ( 1915 – 1985). Це почесне звання старший лейтенант С.В. Савчук отримав у роки Великої Вітчизняної війни за подвиг, виявлений під час форсування річки Одер.