Житомирсько-Бердичівська наступальна операція розпочалась 24 грудня 1943 року, після навальної артилерійської та авіаційної підготовки силами 1-го Українського фронту (до його складу входили тоді 1-а гвардійська, 13, 18, 27, 38, 40 та 60 загальновійськові армії, 1-ша та 3-я гвардійська танкові армії.). А всього 63 стрілецьких дивізії, 6 танкових, 2 механізованих корпуси, 3 кавалерийських дивізії. Підтримку військ фронту з повітря здійснювала Друга повітряна армія генерала Красовського. Під час 50-хвилинної артпідготовки Г. К. Жуков знаходився на командному пункті 18-ї армії, разом із генералом М. Ф. Ватутіним. На Андрушівському напрямку діяли 38-а та 18-та загальновійськові армії та 1-ша і 3-тя гвардійська танкові армії. Саме в цей час стався неприємний випадок, про який цікаво дізнатись й тим жителям району, які добре чули залпи артпідготовки. А трапилось таке: за 15 хвилин до призначеного часу командири усіх рангів були уже на спостережних пунктах і вогневих позиціях. Піхотинці, танкісти, сапери, зв'язківці— всі зайняли свої місця. Десятки тисяч людей чекали сигналу, бо вже звірено годинники. Заслухано доповіді про готовність військ. Повільно спливали хвилини... І в цей час загальної напруги „зіграла" одна „катюша", як тоді говорили солдати. Але до призначеного часу було ще 15 хвилин. Всі командири з подивом дивились на годинники: не йнялось віри, що трапилось непередбачене. Час ще не наступив. Командири почали виясняти причину передчасного залпу. Та в цей час „зіграла" друга установка, потім ціла батарея, а за нею всі гвардійські міномети. Розпочалась ланцюгова реакція. Вся артилерія армії (38-ї) відкрила вогонь. Сталось щось неймовірне. Артилерійська підготовка розпочалась без команди і сигналу. Маршал Г. К. Жуков зателефонував командуючому 38-ї армії генералу Москаленко. —Чому відкрили вогонь передчасно? —Поки що не знаю, наказав з'ясувати,—відповів той. В цей час роздались залпи артилерії із смуги сусідів справа. Це у 18-й та 1-й гвардійській арміях почалась артпідготовка. Протягом 2-3 хвилин вона без сигналу поширилась по всьому фронту. Георгій Костянтинович наказав надіслати для ведення слідства начальника контррозвідки і прокурора фронту. „Винуватцем" неприємного епізоду, як потім виявилося, став командир мінометної установки, який перед артпідготовкою помітив якийсь дефект в електросистемі і спробував його усунути. Але трапилось коротке замикання й установка дала залп чотирма мінами. Обслуга сусідів не мала годинників, бо вони в той час були рідкістю і носили їх під час минулої війни лише командири. Вирішивши, що наступив час, вони теж відкрили вогонь. Почалась загальна артпідготовка. Цей випадок не вплинув на хід операції. Атака піхоти і танків розпочалась на 10 хвилин раніше призначеного часу. Після прориву оборони ворога маршал Г. К. Жуков і генерал М. Ф. Ватутін приїхали в 38-у армію й вирішили поглянути на результати артпідготовки. На місцях переднього краю ворога залишились сліди залпів „катюш", які з великою точністю накрили цілі. Г. К. Жуков залишився задоволений результатом. Від'їжджаючи, він забрав із собою і „гостей", які вели слідство. Пізно вночі Георгій Костянтинович доповів Верховному Головнокомандуючому, що в прорив уведено танкові армії Катукова й Рибалко, саме ті армії, які діяли в напрямку нашого району. ... З 9 січня по 29 лютого в Андрушівці знаходився командний пункт штабу 1-го Українського фронту. Тут, на Красній гірці, у будинку № 20 на вулиці, яка зараз носить ім'я Ватутіна, жив маршал Г. К. Жуков. А поруч—генерал. Сам командний пункт знаходився у будинку колишньої лікарні. Маршал, як представник Ставки Верховного Головнокомандування по координації дій 1-го та 2-го Українських фронтів, увесь час знаходився в штабі 1-го Українського фронту аж до передислокації командного пункту на Захід на початку березня. Жителі Красної гірки були виселені у лівобережну Андрушівку, або ж в інші села, але, як розповідають старожили, вони мали перепустку для того, щоб прийти додому і взяти якісь продукти чи одяг. Вони й розповідають про перебування тут штабу фронту. Біля с. Гальчин (де тепер колгоспний сад) був аеродром (посадочна площадка для штабних літаків, переважно У-2). Часто вони сідали і на лід р. Гуйва, поряд з Красною гіркою. У книзі "Воспоминания и размышления" Георгій Костянтинович згадує, що після взяття Кіровограда військами 2-го Українського фронту 8 січня він повернувся на 1-й Український фронт, "... щоб разом з його командуванням взятись за підготовку Корсунь-Шевченківської операції". Він зокрема пише: "11 січня я доповів наші міркування Верховному про план відсічення, оточення і розгрому всього Корсунь-Шевченківського угруповання. Верховний затвердив пропозиції і 12 січня підтвердив своє рішення директивою Ставки". Силами військ 1-го та 2-го Українських фронтів 28 січня 1944 року було замкнуто кільце навколо гітлерівських окупантів, оточених в районі Корсунь Шевченківський. План операції, розроблений талановитими полководцями в нашому місті, удався на славу. 8 лютого тут же, в Андрушівці, було підготовлено ультиматум оточеним фашистським військам, який закликав німецьких солдатів, офіцерів і генералів здатись. Він був підписаний заступником Верховного Головнокомандуючого Маршалом Радянського Союзу Г. К. Жуковим, командуючими військами 1-го та 2-го Українських фронтів генералами армії М. Ф. Ватутіним й І. С. Конєвим. Гітлерівське командування ультиматум відкинуло, тому було розпочато розгром оточених військ. Про ці дні великої напруги Георгій Костянтинович згадує: "Ранком 12 лютого я захворів на грип, з високою температурою мене поклали в ліжко. Зігрівшись, міцно заснув. Не знаю скільки проспав, але відчув, що з усіх сил хтось намагається розштовхати мене. Це був мій генерал-ад'ютант Л. Ф. Мінюк. Питаю: —В чому справа? —Телефонує товариш Сталін. Зіскочивши з постелі, взяв трубку. Верховний сказав: "Мені щойно доповіли, що у Ватутіна вночі прорвався ворог із района Шендерівки в Хілки і Нову Буду. Ви знаєте про це? —Ні, не знаю. —Перевірте і доповісте. Відразу я зателефонував М. Ф. Ватутіну й вияснив, що ворог дійсно намагався, скориставшись хуртовиною, вирватись з оточення і вже встиг просунутись кілометрів на два-три, зайняв Хілки, але був зупинений, про що я доповів Верховному. З 12 по 18 лютого маршал Г. К. Жуков координував дії 1-го та 2-го Українських фронтів по розгрому оточених фашистських військ в районі Корсунь-Шевченківський, знаходячись в нашому місті. 17 лютого з цим угрупованням було покінчено і наступного дня Георгій Костянтинович виїхав у Ставку, де пробув до 20 лютого. Він доповів свої міркування Верховному Головнокомандуючому про плани подальших операцій. 21 лютого маршал Г. К. Жуков повернувся у штаб 1-го Українського фронту і тут (в Андрушівці) зорієнтував М. Ф. Ватутіна й членів Військової ради фронту відносно нових вказівок, одержаних у Ставці. Фронти розпочали прискорену підготовку до нових наступальних операцій та їх матеріально-технічного забезпечення, що дуже ускладнювалось весняним бездоріжжям. До речі, тут Же готувався план головного удару із району Дубно-Шепетівка-Любар в напрямку на Чернівці з тим, щоб розгромити Проскурівсько-вінницьке-кам'янець-подільське угруповання ворога. Вдень 28 лютого, пише у спогадах маршал Г. К. Жуков, знаходячись у штабі фронту, зайшов до М. Ф. Ватутіна, щоб ще раз обговорити з ним питання майбутньої операції. Після двогодинної спільної праці він мені сказав: —Я хотів би з'їздити у 60-ту і 13-ту армії, щоб перевірити на місці, як там вирішуються питання взаємодії з авіацією і чи буде підготовлено матеріально-технічне забезпечення до початку операції. Маршал Г. К. Жуков радив генералу М. Ф. Ватутіну послати в армії своїх заступників, а самому перевірити ще раз взаємодію з авіацією і обладнання фронтового тилу. Але Микола Федорович настояв на своєму. 29 лютого М. Ф. Ватутін виїхав у 13-ту армію Пухова й 60-ту армію Черняховського. В цей день він мав оглянути і новий командний пункт в лісі під Шепетівкою, куди планував переїхати з Андрушівки. Та під час переїзду з однієї армії в іншу, біля села Мілятина, на кортеж М. Ф. Ватутіна напала банда українських націоналістів у складі 250-300 чоловік. А в командуючого було лише десять солдатів охорони. Миколу Федоровича було тяжко поранено, його доставили в Рівне, а потім літаком у Київ, проте врятувати життя генералові не вдалось. А уже 1 березня 1944 року саме в Андрушівці маршал Г. К. Жуков одержав директиву Ставки про призначення його командуючим 1-м Українським фронтом. В перші дні березня 1944 року командний пункт штабу фронту передислокувався на Захід і вже 4 березня розпочався наступ військ під командуванням маршала Г. К. Жукова. Він завершився перемогою. Варто підкреслити, що Георгій Костянтинович був нагороджений орденом "Победа" № 1 якраз в період визвольних боїв на Правобережній Україні. Уже пішли з життя і з тріумфом увійшли в історію чотири рази Герой Радянського Союзу маршал Г. К. Жуков, Герой Радянського Союзу генерал армії М. Ф. Ватутін, двічі Герой Радянського Союзу маршал бронетанкових військ М. Є. Катуков, двічі Герой Радянського Союзу маршал бронетанкових військ П. С. Рибалко, двічі Герой Радянського Союзу, Герой Чехословацької Республіки—Маршал К. С. Москаленко, Герой Радянського Союзу генерал армії А. Л. Гетман, двічі Герой Радянського Союзу генерал армії Й. І. Гусаковський, які наприкінці 1943 та на початку 1944 років командували саме тими військами Червоної Армії, які визволяли наш район, всю Житомирщину від фашистських орд. Їх імена заслуговують на те, щоб бути увічнені в назві сіл, вулиць, установ, шкіл. А на приміщеннях, де тоді проживали Герої, мають бути встановлені меморіальні дошки. Навіть у чужих, ворожих країнах, є площі й вулиці, які носять імена радянських полководців. Отож вношу пропозицію місцевим органам влади продумати це питання, допоки ще живі очевидці та свідки тих подій, прийняти рішення про увічнення пам'яті Героїв.
На знімку: Г.К. Жуков з дочкою.
Йосип ЛОХАНСЬКИЙ.
Історик-краєзнавець,
м.Андрушівка.
Матеріал надано особисто Йосипом Володимировичем на наше прохання, спеціально для сайту http://andruchivka.at.ua/.