В половині лютого 1940 р. наша 62-га стрілецька дивізія у складі 13-ої армії розпочала штурм лінії Маннергейма, побудованої німцями для фінів за останнім словом інженерної техніки. Потужні укріплення, довгочасні вогневі точки, протитанкові рови, ескарпи, надовби, загородження з колючого дроту, мінні поля були розміщені між боліт і озер. 22 лютого зранку 3-ій батальйон 306-го стрілецького полку при підтримці артилерії, танків і в супроводі одного взводу саперів розпочали штурм дота. За день запеклих боїв батальйон поніс великі втрати і не зміг виконати поставленого завдання. Обстановка була складною: поміж двох озер шириною 300-400 м. (в довжину їм не видно кінця) був перешийок шириною метрів 60, а на ньому - залізобетонний капонір, що мав на озброєнні 9 станкових кулеметів і 2 гармати. По 4 станкових кулемети та одній гарматі з двох сторін, а на верху - броньована башта з кулеметом, що поверталась по колу. Із-за озер дот прикривали інші укріплення. Система вогню була дуже потужною. Під час бою сапери зробили проходи у дротяних загородженнях і мінних полях, але і це не допомогло. В ніч з 22 на 23 лютого 1940 р. Павло Федорчук разом з командиром другого взводу Борисом Кузнєцовим (також житомирянином) вирішили підповзти до дота невеликою групою і підірвати його. До них приєднались лейтенант Харкін, молодший лейтенант Євтушенко і ще один боєць. Коли група була готова до операції, прибув дивізійний інженер майор Сагаян, котрий на початку заборонив без наказу йти на підрив. Тоді Павло Федорчук розповів про свій план: менше людей - менші втрати. Це переконало майора і він приєднався до підривників. Стояли 40-градусні морози, сніговий покрив сягав 1-2 м. Треба було в першу чергу підірвати броньовану башту з кулеметом, чим позбавити дот прицільного вогню і відкрити до нього доступ зверху. Домовились, що танкісти підтримуватимуть групу вогнем, стріляючи по бронебашті дота. А група в цей час повзком підбиралася до укріплення, бійці тягнули три ящики толу по 48 кг. кожен. На шляху до дота група форсувала штучну річку шириною близько 30 м. Озера були на різних рівнях і з’єднувалися по перешийку каналом. Проходи до нього були заміновані і заплетені колючим дротом. Лід розбила артилерія і вода покрила канал. Павло Степанович, порадившись з Борисом Кузнєцовим, вирішив: щоб усім не змокнути у воді і зберегти сухою вибухівку, вони удвох перенесуть через канал і її, і всіх бійців. Так і зробили. Потім послали гінця до танкістів, щоб припинили вогонь по доту. Коли одержали ракетний сигнал про припинення вогню, Федорчук і Кузнєцов з толом підбігли до башти і підірвали її. Після цього закидали дот гранатами і захопили його. Це був двоповерховий капонір - командний пункт укріпрайону. Захопивши його документацію, наша дивізія вийшла в тил і забезпечила дальше просування по тилах ворога із захопленням 18 ворожих дотів. При виконанні цього завдання поранення одержав лише один солдат. А Федорчук і Кузнєцов, які переходили річку вбрід, обмерзли по пояс: одяг і взуття на них ламались при ходьбі: штани і валянки на них розрізали і знімали частинами. Саме за виконання цього завдання, за проявлені ініціативу та мужність, за героїзм Федорчуку П. С. та Кузнєцову Б. Л. Указом Президії Верховної Ради від 7 квітня 1940 р. присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Велику Вітчизняну війну Павло Степанович Федорчук пройшов з першого і до останнього дня. Він брав участь в обороні Сталінграда, в боях на Курській дузі, у форсуванні рік Сейм, Десна, Дніпро, Тетерів, Сож. Його батальйону було присвоєно ім’я Гомельський. В 1944-ому П. С. Федорчука призначили заступником командира 1-ї Гвардійської окремої інженерної бригади спеціального призначення РГК, а з квітня 1945-го - командиром 85-го окремого понтонно-мостового батальйона, що забезпечував переправу військам через річки Одер і Шпрее в районі Берліна, Потсдама, Бранденбурга. Війну наш знаменитий земляк закінчив на річці Ельба.

історик-краєзнавець.