Але чим би Терещенки не займались, вони непохитно дотримувались девізу свого родового герба – «Прагнення до суспільного і громадського блага.» Коріння роду Терещенків виходить із славного міста українського козацтва Глухова – останньої столиці лівобережної України. Та у 1794 році це було уже пересічне повітове місто Новгород – Сіверського намісництва. В селі Локоть, що знаходилось на невеличкій річці Обсті, за сорок верст від Глухова у 1794 році народився та робив перші кроки у торговій справі Артемій Якович Терещенко, син чернігівського козака. Спочатку він торгував з лотка, а одружившись із дочкою купця Єфросинією Григорівною Стеслявською, відкрив невеличку крамничку у Глухові, перебравшись туди всією сім’єю. Достовірно ніхто не знав, з якої причини, - може за удачливість, успіх у справах, а може за щось інше, але до Артемія замолоду приклеїлось прізвисько «Карбованець». І так міцно приклеїлось, що багато хто вважав його справжнім прізвищем всієї сім’ї купця. З часом, перейшовши на торгівлю хлібом і лісом, Терещенко накопичив немалий капітал і вклав гроші в цукрову промисловість, яка в той час почала розвиватись швидкими темпами. Поряд з батьком навчались комерції троє його синів – Микола, Федір і Семен. Про успіхи і джерела багатства процвітаючої сім’ї Терещенків ходили пересуди і легенди. Казали, що при будівництві нового кам’яного дому, в ямі, що копалася під фундамент, був знайдений скарб. Ймовірність знахідки підкріплювалась тим, що будинок знаходився в межах старої Глухівської фортеці, недалеко від фортечної стіни. В 1842 - 1845 роках А. Терещенко був вибраний бургомістром глухівського міського магістрату. В 1855 році він став купцем 1-ї гільдії, а указом від 25 липня 1862 року йому було присвоєно звання потомственного почесного громадянина, яким нагороджувались купці за успішну діяльність. Не менш активною була і його доброчинна діяльність. Він своїм коштом будував церкви та будинки, в яких розміщалися державні установи, приюти для сиріт. Підприємницька та доброчинна діяльність сім’ї Терещенків отримала високу оцінку і громадськості, і державної влади. Царським указом від 12 березня1870 року Артемій Якович « в ознаменование его особых заслуг, оказанных делу водворения в Юго – Западном крае русского землевладения и в поощрение благотворительной деятельности его, возведен со всем нисходящим потомством по мужскому колену в потомственное дворянство Российской империи». Так простолюдин отримав дворянське звання з правом передачі його своїм дітям, внука і правнукам, про що в Книзі родослівнних дворянства Чернігівської губернії 9 березня 1871 року був зроблений відповідний запис. А роком раніше, в 1870 році, старший Терещенко дозволив синам Миколі, Федору, Семену та дочці Маріамні повну самостійність і вони залишили Глухів та розселилися по всій Російській державі. Артемій Якович Терещенко помер 4 травня 1877 року на 84 – му році життя і прах його покоїться в м. Глухові у збудованій ним та його синами Трьох – Анастасіївській церкві. Микола та Федір Артемієвичі Терещенки продовжували справу свого батька. Старший син Артемія Яковича і Єфросинії Григорівни - Микола народився 14 жовтня 1819 року. Спочатку допомагав батькові з торгівлею, а потім вирішив самостійно заробляти гроші. Він не навчався в привілейованих навчальних закладах, але природні здібності та гострий розум підняли його до вершин суспільства. Замолоду він взявся за торгівлю хлібом і повів її з дивовижною вправністю. Потім - чумаком торгівля сіллю та рибою, а пізніше – в роки Кримської війни він став постачальником військ продуктами харчування та мундирів. Скориставшись з реформи 1861 року та невміння багатьох поміщиків правильно вести господарство, він брав у оренду та купляв угіддя та промислові підприємства, налагоджував їхню роботі і швидко багатів. Слід сказати, що діяльність Миколи Артемієвича розвивалася за трьома напрямками: громадські справи, освіта і доброчинність, за що навіть отримував подяки від царя. Не випадково в родовому терещенківському дворянському гербі, який затвердив імператор Олександр II в 1875 році, був вказаний девіз , який можна перекласти і як– « Прагненню до громадської користі» і як «Поривання до загального добра». Цілком відповідала цим словам і підприємницька діяльність сім’ї Терещенків. Накопичення капіталу не являлося для них самоціллю – воно йшло паралельно з вдосконаленням виробництва і створенням умов для ефективної роботи цукрових заводів. В 1870 році сини Терещенки заснували « Товариство цукрових і рафінадних заводів братів Терещенків » з первинним капіталом у 3 мільйони рублів. В тому ж році на Всеросійській виставці Товариство було удостоєне срібної медалі « за дуже хороший цукровий пісок і хороший м’який рафінад, при значному виробництві ». а Терещенко – батько отримав таку ж нагороду окремо – « за високої якості муку із озимої пшениці». На безкоштовні лікарні, школи, дитячі приюти, що відкривалися біля кожного заводу чи винокурні або млина Терещенки виділяли значні кошти. Тільки в одному Андрушівському маєтку Микола Артемієвич використав на будівництво для громадських потреб 47 тис. руб.( « Товариство Цукрових і рафінадних заводів братів Терещенків»). На той час сім’я Миколи була уже досить велика: він сам, дружина Пелагея Георгіївна та шестеро дітей – Варвара, Іван, Олександр, Марія, Ольга, Єфросинія. Все своє довге життя він був людиною невгамовної фантазії, надзвичайної працездатності, твердого характеру. Вставав він за звичай о 3 – 4 годині ранку, будив свого камердинера, щоб той будив тих, хто йому в цей день був потрібен. В п’ять годин він пив каву в своєму кабінеті і починав прийом службовців. В 9 годин снідав, а в 10 – приймав відвідувачів. Всю другу половину дня він проводив із сім’єю і в 9 год. вечора був уже в ліжку. В 1892 році Микола Артемієвич переніс інфлюенцу ( грип ), що дала складні ускладнення і 19 січня 1903 року він помер, залишивши у спадок своє майно дітям. Син Олександр отримав серед іншого і Андрушівський маєток. Олександр Миколайович Терещенко народився в1856 році. Він отримав юридичну освіту, був щедрим меценатом для художників та науковців. Як і інші члени родини відповідально і щиро турбувався про справи освіти, охорони здоров’я, доброчинність. Помер 23 жовтня 1911 року після операції на жовчному міхурі. Похований в Києві на Аскольдовій могилі. Після його смерті сім’ї залишився капітал в 14 млн. крб.., два цукрових заводи та в числі інших - маєток в Андрушівці. Після революційних подій 1917 року маєток був реквізований і з 1920 році у панському будинку знаходиться школа №1. ( див. розділ « Андрушівка») Федір Артемієвич Терещенко був на 12 з лишком років молодший за свого брата Миколу – народився 8 лютого 1832 року. Але в підприємницькій діяльності та громадських справах йшов поряд з ним, а інколи навіть випереджав. Він будував і утримував лікарні і будинки для бідняків, колонії для неповнолітніх злочинців і церкви, школи і гімназії, збирав колекцію картин і старожитностей. Помер Терещенко15 червня 1894 року дійсним статським радником, почесним громадянином міста Києва ( він отримав це звання в липні 1892 року, на п’ять місяців раніше брата Миколи) кавалером багатьох вітчизняних і іноземних орденів. Всього цього цей Терещенко був удостоєний за щедру і безкорисну доброчинну діяльність. Маєток в Червоному після смерті батька перейшов до сина Федора Федоровича, який народився 11 листопада 1888 року. Успіх і слава ,які прийшли до Федора, а потім і весь життєвий шлях стали такими з стрімкими, як і скорості, які Терещенко мріяв підкорити в молодості. В сім’ї його ласкаво називали «Дорік», від пестливого « Федорик». Він став видатним пілотом, авіаконструктором, потім перебрався за границю і зацікавився астрологією і медициною. Помер 30 січня 1950 року. В 1918 році Червоненський маєток, включаючи цукровий та спиртовий завод і все інше було націоналізовано. В трьохповерховому особняку – палаці розмістилися заводські служби, а з 1944року – профтехучилище, яке готувало робітників для цукрової промисловості. В 90-х роках воно перестало існувати. А колись величний маєток залишився в цілковитому запустінні. В 1999-му році маєток був переданий Червоненському жіночому монастирю Святого Різдва Христового Української православної церкви. Слова із книги «Присвячення» Федора Федоровича Терещенка «Ти отримав, щоб давати. Тебе вели, щоб ти міг вести сам…» ці слова дивним чином перегукуються і відповідають моральним принципам його сім’ї – всього роду Терещенків.