Колись назва поселення була трохи інша - Андрусівка, але Житомирщина була чи не найсхіднішим краєм, що входив якийсь час до Речі Посполитої, тут було - і є - багато католиків. Вже з кінця XVII ст. Адрусівка дісталася роду Бержинських. Можливо, саме польським впливом можна пояснити зміну назви села. Особливо радіти Бержинським було нічого: село стояло пусткою після якогось з нападів східних зайд. Бержинські все ж освоїлися і звели на березі ставка палац, розбили парк. Так би й лишалася Андрушівка селом, якби не цукор. Саме тут було в 1848 р. збудовано перший в краї цукровий завод. Цукрозаводчики Терещенки звернули увагу на Андрушівку досить скоро, і в 1869 р. і завод, і графський маєток дістався їм. Парк було розширено за Артемія Терещенка, цегляний палац складної форми в часи М.І. Терещенка перебудовано в стилі французьського неоренесансу. В 1883-1914 рр. відбувається перебудова та модернізація місцевого заводу - він, розташований на околиці райцентру, і зараз функціонує. Палац, в якому зараз розмістилася ЗОШ № 1, зберігся досить непогано. І навіть перебудова 1975 р. не скапарила його остаточно. Тоді було добудовано другий поверх над оранжереєю, яка з'єднувала палац і господарський корпус. Можливо, цьому допоміг й той факт, що палац увійшов у революційну історію. Спочатку 25 січня 1919 р. тут було організовано матросом-балтійцем М. Попелем перший Вол(инь)ревком, а в червні 1920 р. в цих стінах розмістився штаб Першої конної армії, про що дотепер сповіщає меморіальна дошка. На жаль, всередину потрапити не вдалося - неділя! А шкода: там збереглися мармурові сходи, а в одному з класів помітні рештки орнаменту, стилізованого під давньогрецький. Збереглися старий письмовий стіл Терещенків та "рубель" - праска. Не знаю, як віднісся би цукрозаводчик, якби дізнався, що в його палаці вчаться діти. Цілком можливо, що схвально: ще в 1871 р. на кошти Артемія Терещенка було відкрито однокласне училище. Біля палацу звертаютьна себе увагу шпаківні-гуртожитки. Яким треба бути наївним, щоб сподіватися, що птахи вирішать жити не окремо, а всім кагалом, га? Парк зберігся, як і ставки. На них щороку повертаються лебеді. Андрушівка дотепер пам'ятає діда Каленика, який ще в часи Терещенків підгодовував лебедів та доглядав за парком. В парку ростуть нечасті в цих широтах кедр та пробкове дерево. Поруч з палацом стоять господарські будівлі - конюшні точно є, а ще якісь хатки поменше. З тильного боку палацу зберігся великий фонтан невідомого мені походження. Від великої єврейської громади, що проживала тут колись, лишився цвинтар. Євреї вперше з'явилися тут в 1784 р., коли ці землі відійшли до Росії. На 1926 р. єврейська громада складалася з 655 чоловік. Окописько, що збереглося, було засновано в ХІХ ст., як не дивно - не на пагорбі. Остання хасидська могила тут датована 1994 р. Я цвинтар не шукала, знаю лише, що він знаходиться да-а-алеко не при дорозі, і після проведення в Андрушівку залізниці (1939) став значно менший за розмірами. Хоча кіркут й огороджений, та фіртка не закривається, тож туди можна зайти і поблукати арослою кущами територією. Збереглося близько 100 поховань, з них 21 датуються 1920 р.