Бійці, які бачили тисячі знищених, спалених фашистами міст і сіл України, могили розстріляних радянських людей, рвалися вперед. Л. М. Маргулян також нищив ворога, аби швидше побачити матір, братів і сестер, котрі залишилися там, за Дніпром, в рідній Котельні. Він ішов фронтовими дорогами, а неспокійні думки випереджали одна одну: «Що з ними? Яка доля їх спіткала? Чи залишилися живими? Адже фашисти без суду і слідства розстрілювали всіх євреїв. Не було спокою в душі ще й тому, що один з його братів до окупації був головою сільради в Старій Котельні. Бійцем керувало одне прагнення: швидше за Дніпро, на рідну Житомирщину. Відділення саперів під його командуванням розшукувало у місцевих жителів човни, матеріали для плотів (дошки, колоди). А якщо таких не було, селяни дозволяли розбирати деякі будівлі, паркани, самі допомагали солдатам будувати плоти, приносили колоди, цвяхи, скоби, навіть порожні діжки. Робили все поспіхом, під вогнем ворожої артилерії та обстрілами авіації. 25 вересня бійці Л. Маргуляна допізна ремонтували човни, збивали плоти. Опівночі перша група десантників у складі 37 бійців під командуванням сержанта Маргуляна, озброєна автоматами, кулеметами і гранатами, сіла на човни, плоти і під прикриттям своєї артилерії відправилась на правий берег Дніпра. На першому човні був командир, другою керував його товариш Акатов. Вони першими висадилися на правий берег і створили плацдарм для переправи інших. Бій розгортався з кожною хвилиною. Десантники-автоматники розширювали плацдарм на правому березі Дніпра, а Лев Маргулян і його вправні човнярі попливли за новою групою десантників. Вогонь німецької артилерії посилювався. Від ворожих снарядів і бомб кипіла дніпровська вода. Сапери змушені були маневрувати між розривами бомб. Фонтани води від снарядів і мін, що розривалися навколо, піднімалися над Дніпром. Другу групу бійців висадили вдало. Ті відразу ж вступили в бій. Німці посилили вогонь на переправі. Солдати і командири були дуже втомлені: всю ніч працювали веслами, маневрували між вибухами, щохвилини ризикуючи зникнути в дніпровській глибині… Та втрат не вдалося уникнути. Два човни одержали пробоїни, був пошкоджений пліт. Відважні сапери під умілим керівництвом Л. М. Маргуляна, залатавши пробоїни в човнах, взяли людей, завантажили боєприпаси і вирушили на правий берег. В цей час над Дніпром повисли освітлювальні ракети. Ворожа артилерія почала вести прицільніший вогонь. На середині Дніпра від осколків снарядів загинули два веслярі. Лев Маргулян віддав наказ Михайлові Акатову взяти на буксир один човен, а сам взяв другий. Долаючи труднощі, вони дісталися до берега, доставивши боєприпаси солдатам, які вели бойові дії на захопленому плацдармі. І уже вкотре молодший сержант Л. М. Маргулян повів човни на лівий берег, щоб привезти нову партію боєприпасів. Раптом поряд з човном розірвався снаряд, пошкодивши човен, здійнявши до неба стовп води. Лев Маргулян загинув як герой при виконанні бойового завдання, зробивши свій внесок у звільнення рідного краю від фашистів. Бійці саперного відділення похоронили свого командира на березі Дніпра. Салютом йому були нові удари по ворогу. Полк Л. М. Маргуляна, успішно форсувавши Дніпро, йшов на Захід. Краєзнавці Старокотельнянської школи зібрали цікаві матеріали про Лева Марковича Маргуляна та його родину (довоєнну). Збереглася копія листа командира частини, Героя Радянського Союзу Новікова, у якій служив Л. М. Маргулян, до його дружини.

 

історик-краєзнавець.