Весна йде землею зелено й молодо, посміхається сонячно, торкається струн душі білим цвітом і світлим спомином. Чи не ота пелюсткова завія так рано торкнулася волосся тих, хто так чекав ту весну далекого 45-го! І вона прийшла з Перемогою. Та лише вона залишилась молодою, бо Перемозі уже - 60! Так мало живе поруч з нами і тих, хто утверджував її ціною життя, захищаючи безіменні висоти, землю свою від фашизму. Мільйони синів і дочок згоріли в її полум’ї або ж уже по війні відлетіли у вічність вслід за журавлиними ключами...
Г.І. Колеснику з Лісівки пощастило - доля вберегла його в тій смертельній круговерті і розпорядилась так, аби ще довго топтав ряст по землі за себе і бойових побратимів.
Вы пришли как Гість
Ваш IP адрес: 3.16.218.62
Количество дней с дня регистрации:
Ваш браузер:
Сегодня: 24.04.2024 17:41
Ваш IP адрес: 3.16.218.62
Количество дней с дня регистрации:
Ваш браузер:
Сегодня: 24.04.2024 17:41
Вітаємо Вас, Гість, на нашому сайті!Сайт мешканців м.Андрушівка. На сайті є опис нашого чудового міста, також ви можете знайти цікаву інформацію про нього. Воно чудове як для туристичних походів, так і для культурних відпочинків. |
Реклама
Календарь
Архив новостей
Переводчик сайта
|
Визволення Андрушівщини
[3]
Визволення Андрушівщини
|
|
Спогади жителів Андрушівки та району про Велику Вітчизняну війну
[9]
Спогади жителів Андрушівки та району про Велику Вітчизняну війну 1941-1945 років
|
|
До 60-річчя визволення Андрушівщини
[1]
До 60-річчя визволення Андрушівщини
|
|
До 65-річчя визволення Андрушівщини
[2]
До 65-річчя визволення Андрушівщини від німецько-фашистських загарбників
|
| Головна » Статті » Визволення Андрушівщини » Спогади жителів Андрушівки та району про Велику Вітчизняну війну |
| У категорії матеріалів: 9 Показано матеріалів: 1-9 |
Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
Вона теж стала невісткою Солопіїв. Старшою, бо вийшла заміж за їх старшого сина - Івана Олександровича СОЛОПІЯ. А звати її - Анастасія Олександрівна СОЛОПІЙ (дівоче прізвище МАЛІНОВСЬКА), 1916 року народження, мешканка м. Андрушівка. У 18 років вона стала дружиною коханого чоловіка.
Я знаю, в этом нет моей вины.
В том, что другие не пришли с войны.
В том, что они, кто старше, кто моложе
Остались там, и не о том ведь речь,
Что я их мог, но не сумел сберечь...
Речь не о том, но все же, все же, все же...
Константин Симонов. Літо, 1941 рік.
Андрушівка. Колона з 42 автомашин вирушає туди, на фронт. На війну.
А вона, Женя, Євгенія - проводжає свого чоловіка, Степана, теж туди... У невідомість... Вона плаче й не може заспокоїтись... У руках - тримісячне дитя, хлопчик, Степанів син...
А вона, Женя, Євгенія - проводжає свого чоловіка, Степана, теж туди... У невідомість... Вона плаче й не може заспокоїтись... У руках - тримісячне дитя, хлопчик, Степанів син...
Я из тех, кто не видел войны,
Но она и меня опоила...
И опять посреди тишины
Я стою у солдатской могилы.
Стоїть у місті Андрушівка обеліск Слави, пам’ятник солдатам-андрушівчанам із сотнями викарбуваних імен воїнів, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Часто тут лежать живі квіти, які кладуть рідні загиблих, вдячні діти, онуки та правнуки, учні та вчителі школи. Завжди на варті під час урочистостей стояли піонери та комсомольці, кращі учні школи №1. Поряд із іншими стояла старанна, миролюбна учениця Поліщук Валентина. Стоячи тут, вона завжди відчувала трепет у душі, поринала у спогади... Адже ось тут викарбуване ім’я її дідуся! Він захищав від нападників майбутнє її батьків, її майбутнє - і не повернувся.
Стоїть у місті Андрушівка обеліск Слави, пам’ятник солдатам-андрушівчанам із сотнями викарбуваних імен воїнів, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Часто тут лежать живі квіти, які кладуть рідні загиблих, вдячні діти, онуки та правнуки, учні та вчителі школи. Завжди на варті під час урочистостей стояли піонери та комсомольці, кращі учні школи №1. Поряд із іншими стояла старанна, миролюбна учениця Поліщук Валентина. Стоячи тут, вона завжди відчувала трепет у душі, поринала у спогади... Адже ось тут викарбуване ім’я її дідуся! Він захищав від нападників майбутнє її батьків, її майбутнє - і не повернувся.
Все далі відходять грізні і важкі роки Великої Вітчизняної війни, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував свого життя 1418 днів і ночей в ратних і трудових подвигах наближав Перемогу.
Страшні сліди залишила війна. Дорогою ціною дісталась нам перемога. Скільки горя, страждань за цими цифрами.
Під таким девізом учні та вчителі Городківської ЗОШ I-III ступенів активно включилися в проведення Всеукраїнської історико-краєзнавчої акції учнівської молоді, присвяченої 60 річниці звільнення України від фашистських загарбників та Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.
29 квітня відзначив свій 80-річний ювілей учасник бойових дій, інвалід Великої Вітчизняної війни другої групи Іван Станіславович Прушківський.
Ще в недалекому минулому, років з 5 тому, в Яроповичах проживало більше 30-ти ветеранів Великої Вітчизняної війни. Час іде, ми старішаємо, ростуть наші діти, а їх, справжніх захисників Вітчизни, стає все менше й менше... Тепер їх 9. Отож я хочу розповісти про воїна, ветерана, інваліда війни, нашого земляка Миколу Кириловича Ястремського.
Мені, як колишньому командиру батареї мінометів Першої ударної Армії, довелось брати участь в боях Великої Вітчизняної війни на 5 фронтах: Московському, Калінінському, Північно-Західному, в боях за м. Стара Руса, Торопець, Демянськ, Другого Прибалтійського фронту, в боях за звільнення ряду областей Росії, зокрема Калінінської, Новгородської, Псковської, Ленінградської та Латвії.
