Працюючи в «Сільгосптехніці», я часто за завданням райкому партії бував як уповноважений у старокотельнянському ордена Леніна колгоспі "Більшовик”, який 37 років очолювала Л. А. Любченко. Я не міг вказати їй, як керівнику, на недоліки, бо їх не знаходив. Не без того, що мали місце недоробки, але вони усувалися. Керівник працювала, як швейцарський годинник. Скрізь відчувалась присутність «матері», як її називали в колгоспі всі, навіть її ровесники. Для мене ділове спілукування з Любов’ю Андріївною, методи її господарювання були школою, в якій я вчився, як любити землю, як поважати людей і піклуватися про них, як віддаватися дорученій справі. Дещо мені вдалося перейняти з досвіду Л. А. Любченко, але її талант керівника й організатора залишився з нею - його не можна повторити. Я завжди дивувався, як в неї вистачало часу керувати таким великим господарством, вирішувати державні справи (вона обиралась депутатом Верховної Ради СРСР кількох скликань, депутатом Верховної Ради України), регулярно брати участь в роботі сесій рад усіх рівнів, працювати над виконанням наказів виборців. І часу залишалося для найдорожчого - вона була матір’ю трьох донечок, яким віддавала свою материнську любов, науку і тепло. Пригадую, що одного дня я дивився виступ Любові Андріївни на сесії Верховної Ради, а наступного вдосвіта вже зустрів її на фермі в оточенні тваринників і спеціалістів. Вона жила не славою, а роботою, з нею можна було спілкуватися як із звичайною людиною, хоча Любов Андріївна мала завидні титули - депутат Верховної Ради Союзу, Герой Соціалістичної Праці, кавалер орденів Леніна, делегат партійних з’їздів. Вона жила турботами своїх трудівників і будувала сучасне на той час українське село з усією інфраструктурою - водогоном, газом, каналізаційною системою, закладами соціально-культурного призначення. Колгоспники один за одним справляли новосілля в нових типових двоповерхівках. 21 лютого 1987 року по рекомендації РК КПУ за згодою Л. А. Любченко загальні збори трудівників ордена Леніна колгоспу «Більшовик» мене обрали керівником цього господарства. Після зборів в робочому кабінеті Любов Андріївна віч-на-віч побажала мені успішно працювати на цій посаді не менше часу, ніж вона. Ці побажання були від душі, бо порівняно довго я очолюю господарство. Передаючи документи і печатку, Любов Андріївна обережно вийняла із сейфа червону книжку «Акт на довічне користування землею» і сказала: - Оберігайте, любіть і не розпорошуйте цю землю, використовуйте її на благо людей. На жаль, я не зміг до кінця виконати цей наказ - були на це різні причини. Але я впевнений, що була б на моєму місці Любов Андріївна, земля залишалася б нероздільною і сильною навіки-вічні - найбільшим багатством хлібодарів. Проходячи повз Вашу могилу, Любове Андріївно, я низько схиляю голову перед Вашою світлою пам’яттю і прошу: «Простіть!».
Борис Срібний,
директор СТОВ «Старокотельнянське».
#Пишет → Руслан
--------------------