ZEOS

Вы пришли как Гість
Ваш IP адрес: 54.156.32.80
Количество дней с дня регистрации:
Ваш браузер:
Сегодня: 23.08.2017 08:57

Вітаємо Вас, Гість, на нашому сайті!

Сайт мешканців м.Андрушівка. На сайті є опис нашого чудового міста, також ви можете знайти цікаву інформацію про нього. Воно чудове як для туристичних походів, так і для культурних відпочинків.
Карта сайта Контакты Главная
Скрыть рекламный блок

Реклама

Погода в Андрушівці Реклама

Календарь

Фотохмаринка

Архив новостей

Переводчик сайта

Авторизация

Реклама

Реклама

Опрос

Оцініть мій сайт


Популярные тэги

Андрушівка, Червоне,Антопіль, Бровки Перші, Бровки Другі, Великі Мошківці, Волиця, Волосів, Гальчин, Гарапівка, Глинівці, Городище, Городківка, Жерделі, Забара, Зарубинці, Іванків, Івниця, Камені, Корчмище, Котівка, Крилівка, Лебединці, Лісівка, Любимівка, Мала П'ятигірка, Малі Мошківці, Міньківці, Мостове, Нехворощ, Нова Котельня, Новоівницьке, Павелки, Стара Котельня, Старосілля, Степок, Тарасівка, хутір Чубарівка, Ярешки, Яроповичі. сайти Андрушівки, організації Андрушівки, погода Андрушівка, Андрушівка Чайка, походження назв населених пунктів району, безкоштовне фото на документи, оператори мобільного зв'язку в Андрушівці, установка ліцензійного Windows XP, створення сайтів в Андрушівці, установка антивіруса в Андрушівці, фотоальбоми Андрушівки, Установка супутникових антен, прошивка тюнера в Андрушівці ORTON 4100,Humax Va-FOX,Нumax Va- ACE,GLOBO 7010A, STAR-TRACK 550 SUPER PLUS, EUROSAT 8004, SMART MX-04, Golden Interstar 7700-8001, Andrushivka, Andruchivka, Житомирська область Андрушівка, історія Андрушівки, родина Терещенків, палац садиба Терещенка, ремонт комп'ютерів в Андрушівці, безкоштовна реклама Андрушівка, безкоштовні оголошення, нерухомість Андрушівки, продам, куплю в Андрушівці, погода Андрушівка, Андрушівка фото, друк цифрового фото, професійний ремонт мобільних телефонів,телевізорів, DVD, автомагнітол, відеозйомка весіль 2-ма відеокамерами, весільний фотограф в Андрушівці, Андрушівка фото, мегархів фотографій Андрушівки, організації Андрушівки, карти м. Андрушівка, підприємці Андрушівки, місця відпочинку в Андрушівці, сайти Андрушівки, Андрушовки, інтернет Андрушівки, таксі,де придбати комп'ютер в Андрушівці за низькою ціною і гарантією.

Реклама

Реклама

Счетчики

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Каталог статей
Визволення Андрушівщини [15]
Визволення Андрушівщини
Походження назв населених пунктів району [34]
Земляки Андрушівщини [24]
Цікаві матеріали про Андрушівщину [26]
Перебування відомих особистостей на Андрушівщині
Геральдика Андрушівщини [4]
Історія Андрушівки [18]
Історія Андрушівського району
Главная »
АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 20.01.2011 |Голосов: 0

Бойові дії Першої світової війни (1914-1918 рр.) на території нашого краю не велися, але війна безпосередньо зачепила Волинську губернію, а у її складі й Андрушівщину. Ще 16 липня 1914 року цар Микола ІІ видав указ про призов на дійсну військову службу всіх чинів запасу і про постачання у війська коней, возів, упряжі від населення повітів Волинської та інших губерній. З початком війни на території Волині було оголошено військовий стан. Війна привела до занепаду господарства краю. Для потреб російської армії було реквізовано від 50 до 60 % селянської худоби. На плечі селян ліг тягар утримання розквартированих військових частин. Спостерігається скорочення промислового виробництва і занепад сільського господарства. Різко знизився життєвий рівень народу. До початку 1917 року ціни на товар першої необхідності зросли у 5 разів. У лютому 1917 року в Росії відбулася демократична революція, в ході якої було повалено самодержавство. Революцію в краю зустріли не так бурхливо як в інших регіонах України, але розвиток революційних подій в Києві і діяльність Центральної Ради спричинили вплив на деяке пожвавлення селянського і робітничого руху. Селяни захоплювали поміщицькі землі, вдавалися до масових порубок лісу.

АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 11.12.2010 |Голосов: 0

    Війна. Перші скорботні повідомлення увірвались в мирне життя андрушівчан з радянсько – фінської війни, з якої не повернулись до рідних осель 28 жителів району. За подвиги і героїзм у тій війні звання Героя Радянського Союзу було присвоєно уродженцю села Івниці, старшині 93 саперного батальйону П.С. Федорчуку та командиру танкового взводу лейтенанту А.О.Чепуренку з селища Червоного. Полум’я Великої Вітчизняної війни дуже швидко докотилося до Андрушівщини. Уже з 23 червня в Андрушівському районі був оголошений військовий стан і мобілізація до армії. На підприємствах і в установах, колгоспах і радгоспах району, як і по всій країні проходили масові мітинги і збори, учасники яких висловлювали готовність стати на захист Вітчизни. В перші дні війни високу активність виявила молодь: 1500 молодих андрушівчан пішло добровольцями на фронт. Юнаки 1924 р.н. з села Гардишівки Іван Прушківський, Борис Рудюкевич, Віталій Лозанський, Микола Прищепа, Володимир Ястріб, яким райвійськкомат відмовив у направленні на фронт, добровільно пішли разом з відступаючими частинами Червоної Армії. Їх згодом зарахували до діючої армії. Останні троє загинули смертю героїв. Добровольцями пішли на фронт дівчата Галина Списак з Андрушівки, Антоніна Мішута з Івниці, Наталія Церкузенко з Яроповичів, Софія Купріянчик із Старої Котельні та інші. У першій половині липня більше трьох тисяч молоді району разом із молоддю Корнинського, Попільнянського, Ружинського районів стали працювати на спорудженні оборонних укріплень на підступах до Києва під Фастовом, а також була надана значна допомога радянським військам у будівництві протитанкових ровів, оборонних укріплень та рубежів, які мали перетнути фашистським загарбникам шлях на Київ. Для боротьби з ворожими парашутистами, шпигунами та диверсантами в районі було створено винищувальний батальйон. У діючій армії, в партизанських загонах і антифашистському підпіллі брали участь близько12 тис. жителів району. Гасло «Все – для фронту, все – для перемоги!»стало основним законом життя андрушівчан. З наближенням фронту розпочалась евакуація худоби, промислових підприємств, населення. Основні бої на підступах до району велись в основному під Бердичевом, де частини 15-го мехкорпусу під командуванням генерала С.Я. Огурцова відчайдушно боролися з переважаючими силами ворога. Однак з 7 по 18 липня 1941 року вся територія Андрушівського району була загарбана німецько-фашистськими військами і знаходилась під п’ятою окупантів 907 днів і ночей. Відразу фашисти стали наводити так званий « новий порядок »: створили комендатуру, жандармерію, поліцію, районну управу. Вони за допомогою українських зрадників – поліцаїв розпочали жорстокий терор проти мирних жителів району. Першими жертвами фашистів стало єврейське населення. В Андрушівці і Котельні були створені гетто, до яких почали зганяти жінок, дітей і стариків єврейської національності. Пограбувавши ні в чому не винних людей, відібравши всі їхні коштовності фашисти масово почали їх знищувати. Лише в Андрушівці на Красній горці 19 серпня 1941 року було розстріляно 22 комуністи з Андрушівки та навколишніх сіл. За час німецько – фашистського режиму в Андрушівці руками місцевих поліцаїв було закатовано 461 чол., в тому числі 219 дітей, в Котельні – 664 чол., у тому числі 130 дітей.

АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 10.12.2010 |Голосов: 0

Андрушівка – місто, райцентр. Розташована на р. Гуйви, правої притоки Тетерева, за 47 км. від Житомира, обласного центру, у південно-східній частині області. Має залізничну станцію, є районна автостанція. Населення: - 10.000 чол., дворів -2.985. Через місто Андрушівка протікає річка Гуйва, яка впадає в р. Тетерів. Місто розкинулось на площі в 1.260 га. Територія сучасної Андрушівки була заселена вже в першому тисячолітті до нашої ери. Неподалік міста знайдено знаряддя праці доби бронзи, виявлено залишки ранньослов’янського поселення черняхівської культури (середина I тис.) В історичних джерелах Андрушівка відома з 1683 р. під назвою Андрусовки і згадується в переліку « пустих сіл». Андрушівка тоді була приписана до Котельні. З XVII століття село стало власністю польських магната Феліціана Бержинського, який нещадно експлуатував місцеве населення. Селяни повинні були працювати на пана три дні на тиждень, сплачувати грошовий та натуральний оброк. В основному, селяни, крім різного роду ремесел, займались хліборобством і тваринництвом. Але чорноземи, які давали гарні врожаї, та мальовнича місцевість допомагали Андрушівці поступово зростати. В 1795 році налічувалось 1.058 жителів та 158 дворів; у 1798 році тут було 123 двори з населенням 1.046 чоловік, працювали: винокурня з двома котлами, три водяні млини і один на кінній тязі, розвивалось і набувало вдосконалення кустарне виробництво: гончарне, деревообробне, ткацьке. З середини XIXст. в Андрушівці поряд з хліборобством діяли: шкіряний завод, винокурня (пізніше спиртовий завод), раз на два тижні проводились ярмарки, працювало кілька крамниць. З 1850 року – 1.367 жит.,165 дворів. З 1859 року Андрушівку було віднесено до розряду містечок. У 1888 році було дворів – 266, а жителів – 2.132 чол. У 1899 році - 2.180 жителів та 445 дворів.

АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 10.12.2010 |Голосов: 0
Древні казали: для того, щоб повноцінно прожити новий день, оглянься у вчорашній. Уже в пізніші часи з’явився афоризм: без минулого не може бути майбутнього. Так – так, те, що залишається позаду у нашому житті, не зникне в забутті, не вмирає. То, скоріш, основа для продовження життя. То ж, гортаючи «сторінки» історії, мимоволі хочеться споглянути на ті, що розповідають про більш віддалений період життя…
Дорога ти моя Андрушівщино!
На твоїх чорноземних полях
Ми вирощуєм жито з пшеницею,
Кукурудзу й цукровий буряк.
Мій чарівний, замріяний краю,
Край ставків, і садів, і полів.
Я тобі щиросердно бажаю
Щедрих, гарних, рясних врожаїв.

                              Л. І. Загоруйко – Дюсенбаєва.
АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 05.12.2010 |Голосов: 0

    Територія сучасної Андрушівки була заселена вже в 1-му тисячолітті до н.е. На це вказують знахідки знарядь праці доби бронзи, виявлені залишки, ранньослов'янського поселеннячнерняхівської куль­тури (А.И.Тереножкин „Предскифский период на днепровском Правобережье", К., 1961 г. стр. 124). В історичних джерелах Андрушівка під назвою Андрусовка вперше згадується в 1683 році в переліку „пустих сіл". За розповідями давніх ста­рожилів село раніше знаходи­лось в іншому місці (поблизу теперішнього місцерозташування), в урочищі Кучогори, де були залишки давнього посе­лення. Пізніше на місці цих розвалин знаходилося церков­не поле. Тут же був дім і двір господаря, який, за переказа­ми, називався Кучогорським, або Кучогором. Один із синів Кучогорського по імені Ан­дрій, або як його називали ласкаво Андрусь, переніс село на теперішнє місце і назвав його в честь свого імені - „Андрусовка". З XVII століття село стало влас­ністю польських магнатів Бержинських.

АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 25.11.2010 |Голосов: 0

Ми живемо в третьому тисячолітті, коли на арені суспільного життя, як стверджують науковці, пануватимуть духовні особистості. Сьогодні ж засоби масової інформації повідомляють про злочини в країні, пов’язані з діяльністю кримінальних груп або окремих шукачів „легкого” життя. І часто висновки про причини існування злочинності зводяться до того, що, мовляв, люди забули норми співжиття, вироблені предками протягом віків, звичаї і традиції, відвернулись від народної моралі, але особливо дошкульно ми відчуваємо наслідки того, що кілька поколінь у колишньому Радянському Союзі прожили без християнської віри. „Минуле не мертве. Воно навіть не минуле”, - стверджував американський письменник У. Фолкнер, а Томас Карлейль, англійський філософ, історик і публіцист ХІХ ст., поглибив цю думку:„Сучасне - це сума минулого”. Отож давайте звернемося до минулого - на 400 літ назад, побачимо, якими ж були тоді представники заможної частини населення нашого краю, у яких прагнення до збагачення не знало меж. Обмежимо період п’ять місяців: грудень 1610 року - квітень 1611-го. Окреслимо й територію, на якій розглянемо недостойні вчинки тогочасного дворянства Це - села сучасного Андрушівського району. Але спершу пригадаймо, який це був час. Закінчувалась епоха середньовіччя, в якій християнство мало величезний вплив на всі сторони суспільного життя, змушуючи населення Європи дотримуватися Божих заповідей у щоденному побуті, переслідуючи боговідступників (згадаймо вогнища католицької інквізиції у Західній Європі, на яких згоріли тисячі єретиків). Прийшли нові часи, в європейських країнах розвивались природничі науки, література (В. Шекспір своїм генієм поставив англійську драму на високий рівень, а М. Сервантес вже був відомий „Життям і ділами славного лицаря Дон Кіхота…”), право, надзвичайно бурхливого розвитку - доходить філософія.
Землі нашого краю перейшли до Польщі. Через те сюди поширились шляхетський устрій і польські впливи. Із Заходу почали приходити ідеї гуманізму, ренесансу, реформації. Ожили міста, українське міщанство організовувлось в братства, добивалось релігійно-національних прав, організувало школи, бурси, друкарні. Зросло релігійне життя, розвинулась полемічна література. Україна пережила перші козацькі війни, в яких ватажки К. Косинський, Ф. Лобода та С. Наливайко не змогли досягти успіхів у борні з польським військом, а козаччину покарали тяжкими репресіями. Попереду була слава великого полководця П. Сагайдачного, боротьба з Польщею Жмайла, Федоровича, Сулими, Павлюка, Гуні й Остряниці…

АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 17.11.2010 |Голосов: 0

  21 січня в Житомирі в обласній науковій бібліотеці ім. О.Ольжича проходила Всеукраїнська науково-краєзнавча конференція „Україна від епохи УНР до початку ХХІ ст.”, присвячена 125-річчю від дня народження І. А. Фещенка-Чопівського. Учені й краєзнавці з Києва і багатьох областей України на пленарному засіданні виступили з дослідженнями життєвого шляху Івана Адріяновича, визвольних подій за незалежну Україну. Великий інтерес викликали доповіді краєзнавців у роботі секцій „Краєзнавчі студії Великої Волині” й „Постаті Великої Волині”.
Доля розпорядилася так, що одна із сторінок життя І. Фещенка-Чопівського пов’язана з Андрушівкою. Тому розповім про найбільш важливі віхи життя видатного сина України.
  20 січня 1884 року в Чуднові у начальника поштової контори Адріяна Андрійовича та його дружини Марії Михайлівни Фещенків-Чопівських народився другий син - Іван. Закінчивши двокласну народну школу, він у серпні 1893 року вступив до Житомирської класичної гімназії. У лютому 1901 року в родину прийшло горе: від туберкульозу помер батько. Щоб підтримати матір і молодшу сестру, ученицю Маріїнської гімназії, Іван став підробляти репетиторством. Цим заробітком він оплачував і своє навчання.

АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 10.11.2010 |Голосов: 0
Не жить мені,
якщо забуду Тебе, земля батьків свята,
Де хлюпають піснями в груди Мої жита, моє життя!
(В. Грабовський)
Мальовниче село Крилівка, центр сільської ради, розташоване на правому березі річки Пустохи (притоки Гуйви) за 13 км. на південний схід від районного центру та за 62 км. від обласного, за 16 км. від залізничної станції Чорнорудка. Площа села – 336,6 га. Площа земель в адмінмежах Крилівської сільської ради – 2442 га. Перша письмова згадка про село належить до 1616 року. В одному з переказів, в яких пояснюється назва села, розповідається наступне. Це було за часів кріпацтва. На місці села тоді шуміли столітні дуби. Тут і почали збиратися кріпаки з довколишніх сіл, що повтікали від своїх панів. Може тому вони зупинились тут, що саме в цьому місці весело дзюркотів серед трав струмок, несучи свою чисту, прозору воду у невелику, вередливу Пустоху, притоку Гуйви. Якраз біля струмка наздогнали їх панські посіпаки з собаками. Втікачі вирішили краще загинути, ніж повернутися в неволю. Закипів бій. Кров людська потрапила у воду і з того часу вода в струмку стала рудувато-червонуватою. Тому люди, які все ж оселились на його берегах, назвали його Рудкою. А, оскільки Рудка утворювала з Пустохою крило, то село, яке все таки незабаром виникло, нарекли Крилівкою. Існує ще одна легенда про походження назви села. Можливо названо його в честь першого поселенця, козака – втікача, якого звали Кирило. А, можливо, носив він прізвисько «Крило», бо мав веселу, швидку і добру вдачу.
Саме населення складалося з селян – втікачів. Річка Рудка, в яку розлився лісовий струмок розділила село навпіл. Щоб в літню спеку зберегти води річки, її перегородили греблею. Там, біля греблі і поселялись сім’ї все нових і нових втікачів, що шукали у селі притулок. Пізніше вони одержали прізвища Нагребельних та Загребельних – нащадків колишніх кріпаків, що втечею здобули собі волю. До речі, людей на прізвище Нагребельний і зараз найбільше у селі. Ю. М. Круглик в книзі « Ім’я вашого міста» ( Київ «Наукова думка» 1978 рік) розповідає таку легенду про походження назви селища Червоне. Він говорить про жорстокий кривавий бій місцевого населення з татарами на Криловецькому полі. Відтоді це поле почали називати Червоною землею. Часто тут знаходять шматки червоного каменю. Кажуть, що то закам’яніла кров загиблих людей. Очевидно, що легенда ця пов’язана з виходом на поверхню землі у цих місцях порід червоного і сірого граніту. А ще біля села є піщаний кар’єр та у 20 – 30 роках минулого століття проводились неподалік села торфорозробки. Довгий час поміщика в селі не було. Село належало до казенних маєтків.(Ф №58 Оп. №1 № 637, 144 (об) «О принадлежности имения к числу государственных.» ЖДА) Кожна сім’я мала свій наділ землі. Ґрунти в основному бідні, піщанисті, при тогочасному обробітку землі жителі отримували мізерні врожаї. Звичайно, місцеве населення вело натуральне господарство( все, що потрібно для прожиття жителям вирощувалось і виготовлялося на місці, у село і нізвідки додатково не завозилося) Селяни спільно користувалися пасовиськами, сінокосом та лісом. Керував життям села староста, якого обирали жителі із найбільш поважних односельців. Але у 1845 році частиною села почала володіти поміщиця Маржковська, а потім Боброва. Дворів у 1888 році – 193, жителів села – 1503 чол. В міру зростання неземлеробського населення зростав попит на хліб. Основну масу товарного хліба давали поміщицькі господарства, яким належало понад три четвертих всієї землі. Всі ці землі оброблялися руками покріпачених селян, позбавлених найелементарніших людських прав. Селяни-кріпаки працювали на панщині 5—6 днів на тиждень від ночі до ночі. Крім панщини, кріпаків змушували виконувати різні додаткові роботи, які в панщинні дні не зараховувалися,— прясти льон і коноплі, прибирати панський двір, полоти городи, відбувати лісові, транспортні, грабарські, караульні та інші повинності, а також платити поміщикові силу-силенну різних натуральних і грошових поборів. Посилення експлуатації, зубожіння селянських мас, низька культура землеробства, майже повна відсутність добрив — усе це призводило до частих неврожаїв. Церковно - приходська школа у селі була організована у 1859 році священиком Платоном (Юліаном ) Яневичем. Навчалось у ній 47 учнів. Це була однокласна школа з трьома роками навчання. Контроль за роботою школи вела православна церква. Навчання в школі здійснювалось за програмою, затвердженою священним синодом. Основними предметами, що вивчались в школі були: російська мова, закон Божий, арифметика, чистописання, церковний спів. Крім цього, вчителем давались початкові знання з географії, російської історії, природознавства. Навчання в школі розпочиналося 1 жовтня і тривало до 1 травня. Вчителям категорично заборонялось бити учнів, тягати їх за вуха, обзивати лайливими словами. Сільська школа ділилась на дві половини, в одній проводились заняття, а в другій жив або священик із сім’єю, або вчитель. До школи ходили діти лише тих батьків, які могли добре одягнути і взути своїх дітей. Через село на основі існуючої ґрунтової дороги поміщиком Федором Федоровичем Терещенком у 1914 році була побудована викладена бруківкою дорога, яка з’єднала село із залізницею (ст.. Чорнорудка) та районним центром. І село далі почало уже розростатись вздовж цієї дороги. В кінці 60 –х років XX ст.. вона була оновлена. Місцем відпочинку для селян служив шинок, що належав євреєві на прізвище ( прізвисько) Еліна. Для непокірних владі жителів була побудована холодна, яку жителі називали кацабурнею. Влада в селі належала старості, що призначався із заможних селян. Одному із старост на прізвище Нагребельний за хорошу і дбайливу роботу наділили хутір. Люди селилися біля його двору, тому що там був чорнозем. Жили на хуторі сімї Нагребельних, Ковалюків, Арцюхів та ін. Хутір проіснував до кінця 30 – х років XIX ст. Потім хати були перевезені до села.
АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 19.10.2010 |Голосов: 1

Село Любимівка знаходиться за 60 км. від обласного центру – м. Житомир, за 30 км. на північний схід від районного центру м. Андрушівки, за 22 км. від залізничної станції Попільня і за 2 км. від автомобільного шляху Житомир – Сквира. Через село протікає річка Унава, яка впадає у Дніпро. На території села станом на 01.01. 2007р. проживає 417 чол. у 192 дворах. Загальна площа землі в адмінмежах Любимівської сільської ради – 3636 га. Раніше село називалось Вербів. За розповідями старожилів це село заснували кріпаки – втікачі, яким сподобались мальовничі краєвиди та родюча земля по берегах звивистої річечки, які заросли вербами. Тому село і отримало назву Вербів. Місцевий краєзнавець Ю. Андрійчук так пояснює назву села: « Це діялось за часів навали татаро – монгольської орди. Татари вдерлися у село після оборони поселення. Сили були нерівні. Вони повбивали чоловіків і жінок, а дівчат і дітей забрали в полон. А найбільш хороброго захисника – коваля, прив’язали до верби і спалили. Але відродились верби, облиті весняними дощами. І пішли з коренів верб пагони, зазеленіли. Жителі розсаджували ці пагінці у своїх садибах. Отак і заквітчувалось село вербами, які й досі зеленіють на околицях села, прикрашаючи Вербів своєю вічною красою. Це легенда. Але ще є і історична довідка про походження назви села Вербів. За часів Київської Русі на границях країни були сторожеві пости, які попереджували населення про напад кочівників на Русь.

АвторАвтор: Crypton | ДатаДата: 29.09.2010 |Голосов: 2
Нарешті зроблена перша версія карти вулиць м.Андрушівка для інтернет-користувачів.
1-10 11-20 21-30 31-40 41-50 ... 111-120 121-121 « 1 2 3 4 5 ... 12 13 »